Панишко С.                                             

Де розміщувався

дитинець  давньоруського Володимира?

(Постановка проблеми)

Переважна більшість дослідників дитинець давньоруського Володимира локалізували на місці сучасного городища «Вали», практично ототожнюючи ці два поняття. Нинішній стан археологічного вивчення внутрішнього простору городища за характером об’єктів та знахідок не вказує на особливий статус цієї території у XI – XIII ст., а, швидше, ілюструє її ординарність у той час. Натомість, знайдені на городищі матеріали XIV – XVI ст. є більш різноманітними та репрезентативними. Останнє, очевидно, обумовлено існуванням на місці городища замків, вигляд яких досить повно реконструюється на основі як писемних так і археологічних джерел. Це мурований замок Казимира Великого, що існував тут впродовж 1368 – 1370 років та старостинський дерев’яно-земляний, споруджений у XV ст. Від першого до нашого часу зберігся потужний фундамент із залишками стіни що проходить майже по внутрішній полі валу сучасного городища, а від другого – власне вали.

Хроніка Яна з Чарнкова містить багато інформації щодо будівництва мурованого замку Казимира у Володимирі, однак для теми даного дослідження важливими є  вказівка на те, що поряд із мурованим замком у цей час продовжував існувати і «старий дерев’яний замок … на іншій замковій горі».

На думку автора є всі підстави пов’язати «старий дерев’яний замок … на іншій замковій горі» з дитинцем давньоруського Володимира, відновленим (або збудованим заново) після відомого руйнування укріплень міста на вимогу Бурундая у 1259 році. На 1370 рік він проіснував близько сотні років. При цьому постає питання – на якій «іншій замковій горі», тобто позитивній формі рельєфу,  знаходився «старий дерев’яний замок»?

На плані Володимира 1798 року добре видно, що на захід від його історичного центру  знаходився добре морфологічно виражений яр. Очевидно, саме по цьому яру проходило первинне природне русло нижньої течії р. Смочі, яка у місці впадіння у Лугу утворювала великий, зручний для проживання та оборони мис, що був звернутий напільною стороною до сходу. Найбільш перспективним місцем для влаштування дитинця на ньому була найвища точка мису.

У наш час у великих давньоруських волинських містах рівень сучасної денної поверхні не відповідає первинному. Впродовж багаторічних археологічних досліджень на території Володимира отримано важливий стратиграфічний матеріал, що дозволяє хоча і не зовсім повно, але у достатній мірі доказово реконструювати рель’єф території, на якій з’явилось місто. Це, насамперед, надійна фіксація рівня материка у різних частинах Володимира, що може бути прив’язаний до єдиної Балтійської системи висот над рівнем моря. При цьому, іншою умовою об’єктивності отриманих даних буде прийняття положення, що у місцях фіксації материка його рівень відповідає природньому і не був змінений у ході будівельних робіт та господарської діяльності.

Ряд точок, отриманих у результаті археологічних досліджень у різних частинах міста, фіксують рівень материка на реконструйованому мису і дозволяють вцілому відтворити його давню поверхню. Найвищою точкою був район де пізніше був споруджений  Успенський собор (194 – 195 м над рівнем моря), а далі на схід поверхня мису понижувалась до відміток 190 – 191 м у північно-західній частині сучасного городища, і 188 м у його південно-східній частині.

Отже, найвищою, і найзручнішою для влаштування дитинця давньоруського Володимира, точкою мису був район розміщення Успенського собору. Очевидно, саме тут розміщувався «старий дерев’яний замок», згаданий у 1370 році. Причому, територія сучасного городища, що вцілому співпадала з мурованим замком Казимира, знаходилась за межами дитинця, оскільки ці два укріплення за повідомленням Яна з Чарнкова розміщувались на різних «горах».

Вагомим аргументом на користь такої локалізації дитинця є розміщення центрального храму міста і всієї Волині, Успенського кафедрального собору, на визначеній території, за межами сучасного городища. Адже у всіх князівських центрах головні собори розміщувались у межах їх дитинців. Очевидно, саме так було і у Володимирі, де дитинець знаходився у районі Успенського собору, а пізнішне, з втратою ним своїх суспільно-політичних функцій, найбільш укріплений міський осередок був перенесений на місце сучасного городища.