Дослідження давньоруського Любомля

Археологічні дослідження проводилися на двох суміжних ділянках які знаходяться у центральній частині міста, на відстані 0,2 км на захід від городища „Фосія”, що є залишками дитинця давньоруського Любомля, вперше згаданого у літописі під 1287 роком. До цього часу залишаються точно не з’ясованими розміри його окольного міста. Тому одним з головних завдань роботи експедиції було встановлення наявності або відсутності культурного шару давньоруського часу на   досліджуваній ділянці.

Траншея №1 мала розміри  2,0х8,0 м при глибині 2,25 м. При цьому починаючи від рівня 2,0 м (рівня ґрунтових вод на момент досліджень) воду доводилося періодично відкачувати помпою.

Верхній шар, до глибини 0,3 м складав шар піщаної підсипки, щебеню та асфальту. Нижче цього рівня  по всій площі траншеї розпочався шар будівельного сміття новітнього часу (в основному битої цегли), який містив окремі знахідки пізньосередньовічних матеріалів. 

У охарактеризованих вище шарах, прошарках та об’єктах знайдено велику кількість кераміки що була основною категорією масових знахідок. При цьому відзначимо що до відмітки 1,4 м від рівня сучасної денної поверхні  переважну більшість масових знахідок становили матеріали нового та новітнього часу.

Разом з цим тут зустрічалась і пізньосередньовічна кераміка. Це верхні частини горщиків з вінчиком, що із внутрішнього боку мав заглиблення для щільного припасування покришки. У ряді випадків такий вінчик із зовнішнього боку додатково оформлений валиком із защипами. Траплялись також фрагменти розширених доверху горщиків (ваз) із різко відігнутим назовні вінчиком. Зрідка зустрічались ніжки від глиняних сковорідок.

 Характер знахідок дещо змінювався у шарі 1,4-1,6 м від рівня сучасної денної поверхні. Тут відзначено помітне зростання частки вінчиків із заглибленням для покришки з внутрішнього боку та з гострим краєм. З цього шару походять дві цікаві індивідуальні знахідки – масивний роговий гостроконечник та  мініатюрна сокирка-амулет.

Роговий гостроконечник (Рис.1). Довжина гостроконечника по ребру згину – 24 см. Тупа сторона гостроконечника діаметром 2,3-2,4 см оформлена у вигляді шести (семи?) -гранника. При цьому шість граней шириною 1 см простежуються чітко, а сьома грань шириною 0,5 см – слабо. Грані простежуються на дві третини довжини гостроконечника, далі до гострого кінця він набуває округлої форми. Вся поверхня виробу зашліфована.

Тіло гостроконечника монолітне, однак у його тупому кінці зроблене конусовидне заглиблення діаметром 1,4 см і глибиною 2 см. На відстані 0,5 см від тупого краю гостроконечника на місці згаданого конусовидного заглиблення зроблено два наскрізних отвори для підвішування амулету, що також мають конусовидну форму. Їх зовнішній діаметр 1см, внутрішній – 0,5 см.

Сокирка-амулет виготовлена із свинцю (олова). Довжина амулету – 1,8 см, висота леза – 1 см, ширина леза – 0,9 см. Руків’я злегка потовщується у напрямку від власне сокири, чотиригранне, біля злому має товщину 0,3 см. Власне сокира має чітко виражений обух та розширене у напрямку до руків’я лезо.

На рівні 1,8 м від сучасної денної поверхні було виявлено дві дерев’яні конструкції ( частину зрубу, деревяну вимостку)  та окрему дошку.

Повністю розкрито нижнє вінце західної стінки зрубу, що мало довжину 3,2 м при товщині колоди 0,1 м (Рис.2).

Від південної стінки зрубу збереглося також тільки одне вінце, яке на дослідженій ділянці мало довжину 1,84 м при товщині колоди 0,1 м. Від північної стінки зрубу повністю збереглося нижнє вінце зрубу довжиною 1,42 м та частково верхнє – довжиною 1,0 м.

На рівні нижніх вінець зрубу у його внутрішній частині простежено 6 дощок від підлоги. Жодна із дощок не відкрита на всю довжину, але встановлено, що їх ширина коливалася в межах 0,12-0,16 м при товщині 0,03-0,05 м.

У заповненні зрубу знайдено велику кількість фрагментів кераміки та окремі металеві предмети.  Серед останніх можна згадати залізні гвіздки та фрагмент свинцевого предмету невстановленого призначення (прикраси ?).

Більшість фрагментів вінчиків зі зрубу мають з внутрішнього боку заглиблення для покришки але значна їх частина походить від горщиків із слабо вираженою шийкою відігнутою назовні та заокругленою на кінці. Тут же знайдено один класичний давньоруський валикоподібний вінчик. У заповненні зрубу знайдено також один фрагмент вертикального прямого вінчика з гофруванням на зовнішньому боці.

Основна частина кераміки зі зрубу за якістю може бути поділена на дві групи. Перша – виготовлена з тіста невисокої якості і погано обпалена, темно-сірого або чорного кольору. Друга – подібної якості, але сірого кольору. Тісто та випал вертикального гофрованого вінчика мало невисоку якість та цеглистий колір. Найвищу якість тіста мав  фрагмент білоглиняного вінчика із слабо вираженим валиком, причому під шийкою на ньому був нанесений розпис коричневою фарбою – горизонтальна смуга шириною 0,4 см.

На одному стратиграфічному рівні зі зрубом, у північній частині розкопу, зафіксовано дерев’яну вимостку розміром 1,0х0,4 м, яка продовжувалася у східній стінці траншеї. Вимостка складалася із двох поздовжніх дощок, орієнтованих по лінії північ – південь і однієї поперечної. Дерев’яні дошки лежали на прошарку глини товщиною 0,03-0,05 м.

Тут же лежала окрема велика дошка, орієнтована строго по лінії північ-південь, яка продовжувалася у північній стінці траншеї. Довжина дослідженої частини дошки 2,15 м, ширина 0,20 м, товщина 0,05-0,8 м.

Нижче рівня 1,8 м від сучасної денної поверхні у північній частині розкопу темний гумусований пісок поступово переходив у світлий материковий пісок, який розпочався на глибині – 2,0 м.

На цьому ж рівні (-2,0 м) на момент дослідження знаходився рівень ґрунтових вод. Тому, для продовження дослідження у південній частині розкопу, де материка іще не було досягнуто, з цієї ділянки (починаючи від північної стінки зрубу №1 і до південної стінки траншеї) проводилося періодичне відкачування води.

Внаслідок застосування такої методики, на ділянці кв. 3-4 було досягнуто материкового піску, який знаходився на рівні 2,25 м від сучасної денної поверхні. Встановлено, що на цій ділянці на материку, який плавно понижувався у південному напрямку, знаходилася вимостка з мінерального матеріалу (затверділого вапняного розчину), яка із півдня обмежувалася добре збереженою дерев’яною дошкою шириною  0,3 м   та товщиною 0,08 м, що була поставлена на ребро. На момент дослідження вимостка була  поколотою внаслідок просідання грунту. Цікавим видається фрагмент затверділого розчину з відбитком лапи тварини розміром 2,5х2,3 см з чотирма пальцями.

Паралельно цій дошці, за 0,4 м на південь від неї (точно під південною стінкою зрубу, але ніяк не пов’язана з ним) проходила окрема колода товщиною 0,08 м.

У кв. 4 на вимостці із мінерального матеріалу зафіксовано дві дошки, що продовжувались у східній стінці траншеї. Ширина дощок 0,25-0,3 м, товщина – 0,02-0,03 м.

Шар між рівнем зрубу та рівнем мінеральної вимостки з дошками на ній характеризувався незначною кількістю знахідок. Серед них показовим був фрагмент  горщика з добре вираженою шийкою та відігнутим назовні вінчиком із заокругленим краєм. На ньому простежуються ознаки валика. Під шийкою цього горщика простежуються горизонтальні лінії та фрагмент денця. За характером тіста та випалом це типовий давньоруський посуд.

На поверхні вимостки знайдено бронзовий ґудзик. Діаметр ґудзика – 2,2 см, товщина – 0,2 см. У перерізі він злегка випуклий. З лицевої сторони в центрі ґудзика опуклість діаметром 0,9 см, навколо якої розміщено 13 менших опуклостей. З внутрішньої сторони простежуються сліди відливання виробу у складній ливарній формі.

Траншея №2, була закладена на відстані 30 м на північ від траншеї №1. Розміри траншеї 14,0х1,0 м, глибина 2,20 м.

У траншеї №2, що в цілому характеризувалася відносною бідністю знахідок порівняно з траншеєю №1, спостерігалася наступна стратиграфічна ситуація. Верхній шар, до рівня 0,2 м  від сучасної денної поверхні становив тришарове покриття (пісок, гравій та асфальт). Нижче цього шару знаходилися різноманітні підсипки.

На ділянці кв. 5-8 шар будівельного сміття перекривав кілька скупчень, які включали велику кількість глини. У кв. 5-6 простежена лінза         шириною 2,2 м і потужністю 0,5 м, що складалась із глини  та фрагментів печини. У цьому розвалі у кв. 6 на глибині 1,4 м від рівня сучасної денної поверхні виявлено розвал кераміки, з якого вдалось склеїти верхню частину великої покришки.

У кв. 7 і частково 8 зафіксовано скупчення глини, перемішаної з гумусом, що лежало на подібному утворенні, але з більшою концентрацією гумусу.

На ділянці кв. 10-13 простежено потужне скупчення будівельних залишків, що лежало на шарі гумусу і мало загальний нахил на північ. У межах цього скупчення, у його верхній частині виділявся суцільний шар фрагментів обпаленої обмазки товщиною до 0,2 м, що лежав на шарі шматків обгорілого дерева такої ж потужності.

На ділянці кв. 1-2 на глибині 2,0 м при зачистці материка на дні траншеї була зафіксована яма, що продовжувалася у східній стінці траншеї. Розміри розкритої частини ями 1,1х0,6 м, глибина – 0,4 м.

Основною категорією масових знахідок з траншеї №2 були фрагменти кераміки, кахлів, а також битої цегли нового та новітнього часу. Внаслідок великої потужності перемішаного шару будівельного сміття на ділянці траншеї, який фактично доходив до темного гумусу (похованого горизонту), у різних шарах зустрічалась різночасова кераміка.

Це фрагменти горщиків зі слабо вираженою шийкою та злегка відігнутим назовні прямим вінчиком, розширених догори  горщиків (ваз) з прямим різко відігнутим назовні вінчиком. Значно рідше траплялись фрагменти вінчиків, які були потовщені та заокруглені на кінці. У траншеї №2 траплялись також фрагменти покришок, хоча знахідки вінчиків із заглибленням з внутрішнього боку,на відміну від траншеї №1, тут нечисленні.

Досить поширеною категорією знахідок у траншеї №2 були  фрагменти кахлів.

Отримані в ході досліджень окольного міста давньоруського Любомля  матеріали в цілому можуть бути датовані пізньосередньовічним періодом. Найраніші з них відносяться до XIII ст. Наявність матеріалів заключного етапу давньоруського періоду вказує на входження ділянки траншей №1 та №2 до складу окольного міста давньоруського Любомля.

Знахідки язичницьких амулетів, великого рогового гостроконечника та мініатюрної сокирки, вказують на живучість дохристиянських вірувань  населення Любомля у XIV-XV століттях. Зважаючи на близькість цього регіону до Жемайтії, яка охрестилась тільки у XV столітті, у цьому можна вбачати певний литовський вплив, можливо навіть – присутність представників цього народу в етнічному складі волинського міста.