Златогорський О.Є. Баюк В.Г.

ДП «Волинські Старожитності»  ДП «НДЦ «ОАСУ» ІА НАНУ

 Дослідження посаду літописного городища Жидичин у 2009 році.

             Розкопки було проведено на території села Жидичин Ківерцівського району Волинської області відомому в історіографії за наступними памятками археології:

На високому мисі старого русла Стиру – давньоруське (ХІ-ХІІІ ст.) городище розміром 20х60 м; укріплене з напільної сторони ровом і валом, вперше згадане в Іпатіївському літописі в 1227 р. Обстеження городища в 1962 р. провів П.А.Раппопорт. Біля городища – давньоруське поселення ХІ-ХІІІ ст., обстежене М.Кучінком, Г.Охріменком та І.Майданець. На північ від села – поселення стжижовської, тшцінецько-комарівської культур, ХІІ-ХІІІ ст. за розвідками В.Коноплі 1993 р. У 2008 році розкопками на місті будівництва дитячого садка досліджено частину житлової споруди ХІІ-ХІІІ ст. та споруду з залишками залізоробного горна та колекцією гончарних сопел. 

Досліджувана ділянка розташована на високому правому корінному березі річки Стир, за 1км на захід від городища, що є залишками літописного Жидичина, та за 0,7 км на південний схід від Миколаївського монастиря, згаданого в літописі під 1227 роком.

На ділянці, передбаченій під забудову, було закладено розкоп у формі неправильного чотирикутника (така його форма була зумовлена межами ділянки), орієнтований за сторонами світу. Загальна площа дослідження суцільним розкопом становила 84 кв.м. На ділянці зафіксовано плавне підвищення рівня материка із заходу на схід та північний схід, перепад висоти протягом 10 м на північ  від репера становив 0,15м, протягом 10 м на схід – 0,25м. Глибина розкопу від денної поверхні наступна: південно-західний кут -0,7, північно-західний кут -0,55, південно-східний та північно-східний кути -0,45. Підвищення материка плавне і відповідає денній формі рельєфу. Репером було обрано північно-західний кут як найвищу денну точку ділянки. Всі знахідки фіксувались від репера.

Розкопу була присвоєна літерна нумерація із заходу на схід від 2 до 6 та буквенна з півдня до півночі від А до Д. Стратиграфія розкопу наступна: 0,0-0,15м – дерн; 0,15-0,35м – орний шар грунту, в якому зустрічаються матеріали періоду пізнього середньовіччя та остеологічний матеріал; 0,35-0,45м – непорушений шар піщаного грунту, з великою кількістю матеріалів періоду Київської Русі та незначною частиною ліпної кераміки; 0,45-0,6м – шар світлого піщаного грунту із знахідками ліпної кераміки; 0,6-0,7м – жовтий передматериковий шар грунту, що переходив в материковий пісок.

В процесі дослідження в південній частині розкопу при зачистці дна (передматерикового шару) на глибині 0,6м від репера було виявлено пляму від заповнення об’єкту, яка вирізнялась на фоні світлого шару темнішим кольором. У результаті виїмки темного заповнення було відкрито господарську яму №1.

Господарська яма №1 була зафіксована на рівні -0,6м в квадратах А 3-4. Вона мала овальну в плані форму, з розмірами 1,0х1,25м і витягнута по лінії захід-схід. Стінки ями в цілому прямовисні, ближче до дна вони розширюються. Глибина ями до рівного неутрамбованого дна становить 0,66 м, діаметр дна 1,15х1,37м. На дні ями та в нижній частині стінок зафіксовано сліди обпалу.

Заповнення ями складав сірий супіщаний грунт, в якому містились численні фрагменти остеологічного матеріалу, фрагмент гончарної та фрагменти ліпної керамік. Гончарна представлена фрагментом вінчика «курганного типу» з гострим краєм. Тісто якісне, випал добрий. Датується ХІ ст. Враховуючи постійну оранку на території, де проводились розкопки, вона могла потрапити у верхній горизонт заповнення ями з культурного шару. Основним матеріалом з комплексу була ліпна грубостінна кераміка низької якості з чисельними домішками. Фрагмент ліпного вінця з дна ями має горизонтально зрізане і ледь відігнуте назовні вінце (Рис. І,6). Колір виробу цеглистий, у глиняному тісті значна частина домішок, випал нерівномірний. Ліпна кераміка датується за аналогією типом Лука Райковецька, а відсутність виробів підправлених на гончарному колі датує її раннім етапом – VІІІ-ІХст.  Вцілому комплекс можна продатувати раннім етапом культури типу Лука Райковецька VІІІ-ІХст.

Оскільки культурний шар пам’ятки різночасовий і достатньо цікавий, є необхідність детальніше зупинитись на його описі. Основну категорію знахідок складає кераміка (співвідношення між гончарними та ліпними виробами складає близько 10:1).

Ліпна кераміка представлена фрагментами ліпних горщиків коричневого кольору з значними домішками, типовими для культури типу Лука Райковецька, грубостінним посудом з ростованими стінками коричневого і чорного кольорів поморської культури Латенського часу.

Гончарна кераміка представлена численними фрагментами кераміки «курганного типу» із потовщеннями вінець двох типів:

1) з гострим відтягнутим донизу краєм. На більшості зразків манжет вінчика має риси деградації, які виражаються у зменьшенні розмірів манжета, край якого фактично перетворюється у зубець. Такі вироби меньш якісні, в тісті присутні домішки, на зламі часто тришарові. 20% фрагментів такої кераміки виготовлено з світлої відмуленої глини. В одному випадку із внутрішнього боку посудини на стику вінчика і стінки простежуються виразні сліди того, що вінчик було доліплено до вже готового тулуба горщика. На всіх виробах прослідковуються концетричні кола внаслідок обробки на гончарному колі. Датується така кераміка за аналогією кінцем Х-першою половиною ХІ ст.

2) з плавним краєм, коли манжет приліплений до стінки посудини. Вироби більш якісні, домішок меньше, випал частіше однорідний. 30% фрагментів такої кераміки виготовлено з світлої відмуленої глини. Один з зразків цього типу орнаментований врізними хвилястими лініями по плічках. На всіх виробах прослідковуються концетричні кола внаслідок обробки на гончарному колі. Датується така кераміка за аналогією першою половиною ХІ ст.

Дві посудини з цього періоду належать до іншого типу – вони мають вертикальну шийку та прямозрізане вінце. Перший з них виготовлений з білої глини, має тришарову структуру, домішку піску у глиняному тісті, хвилястий орнамент та наскрізний отвір під вінцем зроблений до випалу. Другий має світлий колір, чорний на зламі, домішка піску та сухого каоліну в глиняному тісті, недбало прокреслений орнамент з парних горизонтальних та одиничних хвилястих ліній, причому хвилясті були прокреслені пізніше горизонтальних та частково перекривають їх. Датуються кінцем Х-перш. пол. ХІ ст.

Фрагменти якісної тонкостінної кераміки, в якої пряме високе вінце гофроване, а із внутрішнього боку прослідковується заглиблення під покришку. Один з таких фрагментів гофрований одним горизонтальним виступом, чотири інших – трьома паралельними виступами. Вироби темного кольору, випал якісний. Такий посуд пов’язаний з технологічними змінами у приготуванні їжї і датується за аналогією XIV ст.

До XV ст. відноситься фрагмент якісної посудини з ручкою, в якої пряме вінце відігнуте назовні та косо зрізане. Цікава побудова ручки – її допасували до вже готового виробу, а стики досить грубо загладили пальцем.

Незначна кількість задимленої тонкостінної кераміки з високим слабовідігнутим назовні та скошеним всередину посудини вінцем та валикоподібним вінцем з врізними паралельними та косими насічками по вінці. Вироби тонкостінні, якісні, темного кольору. Датуються XVІ-XVІІ ст.

Орнаментовано приблизно 10% знайденої кераміки. Серед форм орнаменту переважають врізні паралельні лінії на плічках та тулубі горщика (60%), врізні хвилясті лінії на плічках (30%) та комбінація цього орнаменту (10%).

Ручки від горщиків представлені чотирма фрагментами, два грубих (один білоглиняний) та два тонких. Вироби якісні, випал неоднорідний.

Колекція клейм на денцях гончарних горщиків представлені чотирма екземплярами, з них два доброї та два середньої збереженості. Серед  рельєфних зображеннь основним мотивом клеймення є загальноруські солярні знаки: 1. Хрест з випуклими кінцями і центром, вписаний в коло (Рис. І,1); 2. Стилізоване колесо (Рис. І,2); 3. Хрест із заломаними двома сторонами; 4. Стилізований знак сонця, вписаного в коло.

Великий процент клейменого посуду (чотири явно видимих знака із шести знахідок гончарних денець, причому два інших збереглись дуже фрагментарно) вказує на яскраву спеціалізацію гончарів-професіоналів в окрузі досліджуваної територіії.  Рельєфні зображення на денцях, однотипні з описуваними було виявлено під час розкопок 2008 року поруч із монастирем. Такі рельєфні знаки виявлено також при досліджені дитинця та передмість Лучеська, у заповненні споруди №3 повністю дослідженого неукріпленого поселення на південно-східній околиці міста, а також у споріднених з західноволинськими поселенських комплексах Подніпров’я.

Вироби з металу представлені наступними знахідками: 1) Фрагмент верхньої частини дужки від відра довжиною 17,5см., в розрізі округлої форми, діаметр пруту – 4мм. Судячи з того, що основна частина виробу збереглась вона могла належити відру діаметром близько 20см. 2) Вудильні кільця круглої та овальної форм, внутрішній діаметр відповідно 3,5х3,5 та 4,5х3см., діаметр проволки 0,7см (Рис. І,3-4).Слугували для поєднання гризла з шкіряними ремінцями, якими здійснювалось управління конем. За В.Кирпичніковим вони відносяться до групи малих вудильних кілець. Вони використовувались для туговуздих (тобто спокійних) коней і повсюдно використовувались на Русі починаючи з Х ст. 3) Цілий черешковий ніж з прямою спинкою, клинок в розрізі трикутний, висота від 5 до 10см при довжині ріжучої частини 7см (Рис..І,7). 4) Фрагмент кованого гризла-елемент вузди коня. Використовувався для надавлювання на язик коня в момент його зупинки. Збережена частина являє собою частину виробу в місті де він має бути з’єднаний з вудильними кільцями. Має численні аналогії в історії Київської Русі.

З кольорового металу (бронза) виготовлене, знайдене в давньоруському шарі, скроневе кільце підкруглої форми, з внутрішнім діаметром 4,5см. Виріб закручений майже в оберт, довжина отвору між рівними нерозклепаними кінцями становить 0,5см, тонкий (радіус дроту 1,5мм).

Загалом можна зробити висновки, що поселення біля городища було досить значним і навіть на його краю, у значній віддалі від дитинця зустрічаються цікаві матеріали. Воно з’явилось у данній частині в латенський час, активно розвивалось в Х-ХІ ст. і продовжувало існування до пізньосередньовічного часу. У період найбільшого розвитку посад був органічно поєднаний з городищем і входив до його округи.

Анотація

Златогорський О.Є., Баюк В.Г. Дослідження посаду літописного городища Жидичин у 2009 році. У статті публікуються матеріали дослідження посаду літописного городища Жидичин у 2009 році. Роботи проведені на південний схід від Миколаївського монастиря, на площі 84 кв.м. Досліджені: господарська яма ранньослов’янського часу, культурний шар поморської культури, давньоруського часу Х-ХІ ст та пізнього середньовіччя . Також археологічні розкопки дають можливість констатувати, що в околицях городища, над берегом річки Стир існувало довгочасове поселення, яке в давньоруський період входило в комплекс північних передмість Лучеська.

Златогорський О.Є., Баюк В.Г. Исследование посада летописного городища Жидичин в 2009 году. В статте публикуются результаты исследования посада летописного городища Жидичин в 2009 году. Работы проведены на юго-восток от Николаевского монастыря, на плошчяди 84 кв.м. Исследованы: хозяйственная яма раннеславянського времени, культурный слой поморской культуры, древнерусского времени Х-ХІ вв. и позднего средневековя. Также археологические роскопки дают возможность утверждать, што в окраинах городища, над берегом речки Стырь было долговременное поселенее, которое в древнерусское время входило в комплекс северных пригородов Луческа.