Наукові записки з проблем волинезнавства. І випуск. Збірник наукових статей та матеріалів, присвячений 45-річчю від дня народження С.Д.Панишка / Упоряд. О.Златогорський. – Луцьк, 2009. – С.277-279.

Олексій Златогорський

Загадка Миколи Гербеля

Усталене з давніх часів прикордонне розташування Волині надавало статус стратегічного пункту місту Луцьк. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. місто постає як невелике повітове містечко з багаточисельним гарнізоном. В зазначений період тут перебував штаб 11-ої піхотної дивізії, Ізюмський драгунський (з 1900 р. – гусарський) полк, Камчатський, Кексгольмський, Якутський, Охотський піхотні полки, 4, 5 і 6 батареї 11-ї артилерійської бригади. Без перебільшення буде сказати, що вся матеріальна і духовна культура міста та його околиці вирувала навколо інтересів військових: навколо міста і у Луцьку споруджувалися цілі казарменні житлові райони, околиці виступали місцем проведення навчань і маневрів (лінія Боратин – Омеляник – Зміїнець). Сама містобудівна концепція лише протягом другої половини ХІХ ст. зазнала двічі змін: від ідеї архітектора Тотлебена, коли навколо міста споруджують тимчасові форти-фортеці на початок ХХ століття залишилися лише самі форти у Боратині, Омелянику та Зміїнці.

Якщо ж брати до уваги духовну культуру, то важко оминути  проведення військових парадів у місті на території сучасного Театрального майдану, діяльність Луцького Хрестовоздвиженського братства, біля витоків відродження якого якраз стояли вищі військові чини Луцького гарнізону. Що ж стосується української теми в культурі тоді імперського міста, то «гілка першості» у цьому плані належить також військовим – представникам Ізюмського драгунського (гусарського) полку. Ізюмці ведуть свій початок від полків Слобідської України, у їх складі від нищів чинів до вищих завжди переважали українці (на початку ХХ ст. – волиняни). Такий своєрідний «острівок» автономістів яскраво характеризує у своїй «Автобіографії» Олена Пчілка: «…члени [офіцерського] клубу не робили перешкод при заснуванні українського відділу в бібліотеці…, «Офицерское собрание» драгунського [Ізюмського] полку само просило мене, щоб і для їхньої бібліотеки виписати теж українських книжок на їхні кошти, і я те зробила».

Не останнє місце в таких українофільських інтересах луцьких ізюмців належить видатній постаті в історії російської та української літератури, офіційному «співцю» Ізюмського гусарського полка, автора його гімну і першого перекладача творів Тараса Григоровича Шевченка на російську мову – Миколі Васильовичу Гербелю (08.12.1827 – 20.03.1883).

Микола Гербель народився 8 грудня 1827 року у місті Тверь (тепер Російська Федерація) у родині генерал лейтенанта артилерії, онука швейцарського архітектора, запрошеного до Росії Петром І. Закінчив відомий благородний пансіон при 1-й Київській гімназії, опісля – Ніжинський ліцей. У 1848 році став юнкером Ізюмського гусарського полку і вже у 1849 році приймав участь в угорському поході. Після походу перебував на Волині і Поділлі, в місцях де квартирував полк. 1851 році переведений у Петербург, до лейб-гвардії уланського полку, а 1859 року вийшов у відставку зі званням штаб-ротмістр.

1852 року у Петербурзі М.Гербель випустив книгу «Изюмский слободской казачий полк. 1651-1765», яка і по сьогоднішній день залишається важливим джерелом з історії України. Друкував також вірші «На 200-летие Изюмского гусарського полка», у газеті «Русский Инвалид» –  статті  з історії полка. Інші відомі історичні праці Гербеля: «Нежин» (1852 р.), «Лицей князя Безбородько».

Але найбільше Микола Гербель відомий як перекладач. Найбільш відомий його переклад «Слова про полк Ігоря» під назвою «Игорь князь Северский» (СПб., 1854). Окремими виданнями вийшли переклади Гербеля англійських, американських, німецьких, слов’янських поетів, зокрема сонетів В.Шекспіра (СПб., 1880),  віршів та поем Дж.Байрона (СПб., 1873).

Як редактор та видавець Микола Гербель перший в Росії здійснив широке видання відомих іноземних поетів на російській мові: Ф. Шіллера у 9 томах, Дж.Байрона у 5 томах, В.Шекспіра у 4 томах, Е.Гофмана у 4 томах, Й.Гете у 10 томах. Підготував та видав антології: «Поезія слов’ян» (1871), «Англійські поети у біографіях та зразках» (1875), «Німецькі поети у біографіях та зразках» (1877). Видав також антологію «Російські поети у біографіях та зразках» (1873). У вільній друкарні за кордоном він випустив заборонені в Росії вірші О.Пушкіна (1861), К.Рилеєва (1861) та «Збірник віршів декабристів» (1862). Вів активну співпрацю з О.Герценом та М.Огарьовим у Лондоні. У 1860 р. у Петербурзі видав «Кобзар» Тараса Шевченка в перекладі російських поетів, що пізніше був тричі перевиданий. 1862 року перевидав там же літературну спадщину Євгена Гребінки з його життєписом.

Вірші самого Миколи Гербеля, небагаточисельні, побачили світ у 2-х томах 1882 року у Петербурзі.

У спогадах відомого художника Миколи Ге, згадується, з яким захопленням Герцен читав твори Т.Шевченка в перекладах М.Гербеля: «Боже, что за прелесть, так и повеяло чистой нетронутой степью, это ширь, это свобода».

Микола Гербель познайомився з Тарас Шевченком у 1846 році у Ніжині, коли ще навчався у ліцеї, згодом зустрічався з ним у Петербурзі. Тоді, у Ніжині, Шевченко записав а альбом Гербеля початок свого вірша «Гоголю» і подарував йому автограф вірша «Л » («Поставлю хату і кімнату»).  Альбом Гербеля з обома автографами Т.Шевченка зберігається у Відділі рукописів Державної публічної бібліотеки ім.М.Є.Салтикова-Щедріна у Санкт-Петербурзі (РФ).

У 1856 році М.Гербель вмістив у журналі «Библиотека для чтения» свій переклад вірша «Думка» («Нащо мені чорні брови»), що став першим опублікованим російським перекладом творів Шевченка. Він же перший, у 1869 році, переклав на російську «Заповіт» українського поета. Всього Гербель переклав 18 творів Т.Шевченка, зокрема, і поему «Гайдамаки».

Про Миколу Гербеля згадує також у своїх споминах про роки гімназії Михайло Грушевський: «Дуже приємно було читати розділи про українську літературу в хрестоматії «Поезія слов’ян» Гербеля – вона трактувалася тут як справжня література, і се страшенно мене тішило по тодішніх часах».

Помер Микола Васильович Гербель 20 березня 1883 року у Петербурзі. І по сьогоднішній день залишається нерозгаданою загадка Микола Гербеля: чи зустрічався він з Т.Шевченком на Волині чи у Луцьку? Адже знайомий був і з цим краєм та й з іншим видатним волинянином – Сигізмундом Сєраковським. А про те, що Т.Шевченко був у Луцьку і досі не має жодних документальних свідчень, лише припущення. Пошуки тривають.

Ми ж пропонуємо ознайомитись з видатною джерелознавчою та історичною працею невтомного дослідника та літератора М.Гербеля з історії Ізюмського полку у нашому виданні.

________________________________

1. Айзеншток І.Я. Гербель Микола Васильович // Шевченківській словник. – К., 1978. – Т.1. – С.152-153.

2. Грушевський М. Спомини // Київ. – 1988. - №12. – С.118.

3. Доманицький В. Ucrainica в альбомі Н.Гербеля // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1908. – Кн.3.

4. Златогорський О. Гусарські балади старого Луцька // Сім’я і дім. – 2001. – 20 вересня.

5. Левин Ю.Д. Гербель Миколай Васильевич // Русские писатели. 1800 – 1917: Биографический словар. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – Т.1. – С.541-542.

6. Левин Ю.Д.  Н.В. Гербель и его антология «Поэзия славян» // Славянские литературные связи. – Л., 1968. – С.95-123.

7. Мельниченко В. Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006. – С.211.

8. Огнєва О., Златогорський О. 43-й піхотний Охотським полк в історії Луцька // Старий Луцьк: Науково-інформаційний збірник. Вип.ІІ. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – С.101-103.

9. Пчілка О. З «Автобіографії» // Спогади про Лесю Українку. – К.: Дніпро, 1971. – С.83.

10 .Терлецький В.  Альбом М.В.Гербеля // Архіви України. – 1972. – №3.

11. Хохлачев В. Подвиг Миколая Гербеля // Путь к коммунизму – 1977. – 8 января.