У межиріччі Чорногузки та Стиру. Сторінки історії сіл Боратин, Голишів, Новостав та Рованці Луцького району / Упоряд. В.Д.Гнатюк. – Кн.І. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. – С.37-40

Віталій Гнатюк
Про давній курган і панів Воронів

Боратин – одне з українських сіл, які мають багату та цікаву історію. Родючі землі на берегах швидкоплинної річки Стир, судячи з археологічних досліджень, здавна приваблювали людей. Зараз важко сказати, коли вперше тут ступила нога нашого предка, щоб із точністю статиста назвати дату заснування населеного пункту. Не визначено і коли вперше прозвучало слово Боратин, а тим більше – автора назви. Є тільки версії. За однією, назва пішла від лісу – «бор». Інша, за свідченнями етимологічного словника В.П.Шульгача «Ойконімія Волині»,– від особистого імені – Борята. У місцевому фольклорі варіантів назви немає.
Щодо віку поселення, то тут можна розглядати два аспекти – археологічний і документальний.
У 1937 році на землі жителя Боратина Миколи Герасимчука починають розкопувати древній курган (старожили села ще пам'ятають, який вигляд він мав). Дозвіл на розкопки хазяїн, мабуть, дав із двох причин: не потрібно буде більше оборювати підвищення на полі, де вирощувалися сільськогосподарські культури. Крім того, із розмов, археологи заплатили Герасимчуку за зайві клопоти. Ось що значить власність.
 Розкопки проводилися під керівництвом відомого дослідника, польського археолога, в 1936-1939 роках керівника Волинського музею у Луцьку, Яна Фітцке, доля якого склалася трагічно. З початком Другої світової війни Фітцке, як підпоручик резерву, був призваний в армію. Потрапив у радянський полон і разом з іншими офіцерами польської армії був розстріляний у 1940 році у Катинському лісі на Смоленщині.
Восени 1933 року, Фітцке почав розкопувати курган в урочищі Гребельки, висота якого була 1,3 метра, а довжина по осі північ – південь – 13 метрів. Знімаючи шар за шаром ґрунт на глибині 1,85 метра, археологи виявили чотири скручені, вкладені парами кістяки дорослих людей.
Одна пара лежала на лівому боці, друга – на правому. Біля них були виявлені прикраси з бронзи, фрагменти кераміки, прикрашеної вдавленням, а також кусок недогорілого дерева. На жаль, нічого із знайденого не збереглося до наших днів. Немає сліду і від самого кургану. Це поховання спеціалісти датували періодом бронзи, а це 1500 років до нашої ери. Отже, 3,5 тисячі років тому на території нинішнього Боратина вже жили люди. 
 Якби уявно можна було отримати документальний літопис подій із того давнього часу і до сьогодення, вийшла б цікава книга. Однак, це лише фантазії, а книги з історії видаються внаслідок клопіткої дослідницької роботи. Саме в такий спосіб був виявлений і документ, у якому під 28 травня 1511 року вперше згадується Боратин. Пов'язано це з судовою справою, яку затіяв князь Іван Юрійович Заславський із дворянином Івашком Вороною, звинувачуючи того в незаконному володінні Боратином.
У свій час батько князя, Юрій, продав свій маєток у Боратині луцькому єврею Цхаку Львовичу. Коли в 1495 році євреїв із Великого Литовського князівства було вигнано, король Олександр (роки правління 1492-1506) передає маєток своєму дворянину Сороці. Той, у свою чергу, продає його родичеві луцького писаря Федька, який згодом був вбитий татарами.
Через деякий час вдова дворянина вийшла заміж за Івашка Ворону і записала Боратин на чоловіка. Це ствердив своєю печаткою король Олександр. При розгляді справи все це Ворона підтвердив відповідними документами. Князь Заславський, видно, надіявся, що документи на володіння у цьому ланцюжку подій загубилися, і хотів таким чином повернути собі колишній батьківський маєток.
Однак, судді, серед яких був і князь Костянтин Острозький, відома в історії України особистість, вирішили по справедливості: Івашкові Вороні видати документи, які підтверджують його право на володіння Боратином.
Судячи з документів, клан Ворон володів Боратином майже все XVI століття (під 1613 роком власником села вже значиться Григорій Бронницький). Із ним пов'язаний ряд судових справ, проте вже іншого плану.
По-перше, видно, «добрі» були пани, бо постійно від них селяни тікали в інші маєтки: до костьолу Діви Марії у село Новий Став, до князя Костянтина Острозького в село Крупу, до Жидичинського монастиря, до княгині Марії Вишневської у село Підгайці.
Не гребували Ворони і розбоєм. У 1572 році Гриць Федькович, підданий Івана Чаплича-Шпановського з села Гнідава, звертається до Луцького гродського суду у зв'язку з агресивними діями Яська Ворони. Останній напав зі своїми слугами на гнідавський маєток, захопив там майно, ув'язнив позивача на кілька днів у своїх володіннях. Який був вердикт суддів можна лише здогадуватися.
Видно і самі Ворони жили між собою не дуже дружно. Про це говорить таке вияснення родинних стосунків, характерне і для нашого часу. У 1585 році Олександр Ворона під час полювання на лисицю в урочищі Макаровському (де воно було, зараз невідомо) зазнав побоїв від Андрія і Михайла Ворон та їх людей. Крім того, в нього було забрано коней. Через невеликий проміжок часу Олександр таким же чином віддячив своїм кривдникам. Сталося це знову під час полювання, але вже в урочищі під Великою Могилою (мабуть, у ті часи так називався курган, який в 1937 році розкопав Ян Фітцке).
Нині зграї ворон частенько сідають на боратинські поля, які колись були власністю панів із таким пташиним прізвищем. Після продажу маєтку нащадки Івашка Ворони, ймовірно, перебралися до Луцька. В останньому телефон-ному довіднику міста значиться п'ять абонентів під таким прізвищем. Чи не нащадки?
Ось такі факти пов'язані з датою заснування села. Один відноситься до джерел археологічних, інший - до документальних. Історія давня. Однак, це наша історія, тих, хто нині живе у цьому населеному пункті, якому колись наші давні предки дали назву Боратин.