УДК 025:32(477) «18»/«19» +025.171(477) «18»/«19»

У статті представлено внесок українських вчених, які збирали, досліджували й охороняли багатоаспектну і різноманітну книжкову спадщину Волині, що зберігалася в бібліотеках, архівах та приватних зібраннях.

Ключові слова: рукописи, стародруки, камеральна археографія, бібліографія, книгознавство, науковий опис рукописів

У другій половині ХІХ ст. в Україні відбувається значна активізація науково-реєстраційної діяльності у галузі обліку та камерального опису рукописних книг та стародруків. У цей час починається формування історико-книгознавчих досліджень та розвиток камеральних методів аналізу книжкової спадщини. Формуються методологічні засади аналізу книжкових пам’яток, накопичується описовий матеріал. Ці процеси є важливою умовою формування практичної стадії не лише археографії та бібліографії, а й історичного книгознавства. У цьому процесі брала участь велика кількість дослідників з різних регіонів України, як церковних істориків і філологів, так і університетських літературознавців та історіографів, які вивчали літературний та історико-культурний процес через дослідження історичних джерел. Стараннями окремих подвижників в Україні формувалися наукові центри дослідження книжкової спадщини та історико-культурних пам’яток. Вивчення історії зародження наукової збирацької діяльності в галузі книжкової спадщини в Україні у другій половині ХІХ ст. та шляхів створення власної української археографо-бібліографічної школи, її представників, загального та особливого в її доробку, вивчення регіональної специфіки є актуальною темою сучасних історико-книгознавчих досліджень.

Доля надзвичайно цінних книжкових скарбів Волині, що на сьогодні розпорошені у різних книгосховищах та архівосховищах України, є одним з важливих завдань історико-книгознавчої науки. Волинські книжкові пам’ятки представляли значний загальноукраїнський інтерес, і за відгуками дослідників, зокрема С.Т.Голубєва, Г.К.Богуславського, В.М.Перетца та інших були надзвичайно цінними для історії української культури [1].

Доля багатьох з них частково висвітлювалася в працях сучасних істориків бібліотечних і архівних скарбів Волині, скажімо в працях Є.А.Біленького, С.А.Булатової, М.Ю.Костриці, Н.В.Миронець, І.І.Ярмошика та інших [2].

У зв’язку з активізацією збору та вивчення старовини в другій половині ХІХ ст., в науковий обіг вводяться численні пам’ятки книжкової культури, а у 70-80 роках ХІХ ст. надзвичайно активно вивчаються регіональні, у тому числі волинські, книжкові старожитності. У цей час на волинських теренах працювала когорта визначних вчених. Одним з перших звернув увагу на скарби волинських книжкових і архівних сховищ М.І.Петров, який після закінчення Київської духовної академії викладав словесність у Волинські православній духовній семінарії (далі – ВПДС) у м. Кременці. Під час викладання у семінарії він очолив редакцію започаткованого у 1867 р. часопису «Волынские епархиальные ведомости». У ті роки його увагу привернув архів семінарійського правління ВПДС, а також багаті архіви і бібліотеки м. Кременця, Почаївської лаври, Братського Богоявленського монастиря, відомості про котрі увійшли до праці М.І.Петрова «Очерк истории православной духовной школы на Волыни», опублікованої в «Трудах КДА» у 1867 р. (Т.1.). У цей час він публікує ще одну свою працю – «Краткие сведения о православных монастырях Волынской епархии, в настоящее время несуществующих» [3]. На основі дослідження монументальних джерел у цих працях містяться відомості про наявність рукописних і книжкових фондів, які там зберігалися. М.І.Петров, за власними спогадами, багато часу провів у цей період викладацької діяльності у ВПДС, де описував та розбирав фонди рукописних та книжкових фондів книгосховища Почаївської лаври і де він отримав перші уроки палеографічного та бібліографічного опису рукописних книг та стародруків [4]. Пізніше, в 1882 р., на запрошення Духового собору Почаївської лаври він атрибутував, текстологічно дослідив та опублікував цінну рукописну пам’ятку XVI-XVII ст. «Повчання преподобного Іова» ігумена Почаївського, яка знаходилась в бібліотеці Почаївської лаври [5]. Разом із відомим українським  етнографом і фольклористом П.П.Чубинським М.І.Петров  як член Російського географічного товариства (з 1870 р.) провів кілька експедицій на Волинь. Внаслідок чого у 1872 р. зібраний ним матеріал був опублікований у 3-му томі «Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край», за що отримав від Імператорського Російського географічного товариства подяку [6].

Першим з дослідників, який здійснив бібліографічний опис книжкової спадщини ВПДС, був І.Тихомиров. У 1889 р. він видав «Систематический каталог книг на церковно-славянском и русском языках фундаментальной библиотеки Волынской духовной семинарии» (Почаев, 1889). Складений досить побіжно, цей каталог відображав склад бібліотеки, коли найцінніша її частина, як відомо, була у період створення ЦАМ передана до бібліотеки КДА. Хоча, на думку деяких дослідників, цей каталог про найціннішу частину бібліотеки – рукописи та стародруки – містив «відомості розкидані, неповні й неточні», і на сьогодні – це єдиний зведений каталог, що є історичним джерелом складу і змісту бібліотеки [7, арк. 105].

М.Трипольський вивчає волинські рукописні євангелія. У його власній збірці було унікальне Євангеліє 1571 р., яке він назвав «Волинським». М.Трипольський описує та аналізує свій рукопис, публікує великі фрагменти тексту, порівнюючи його з текстом Пересопницького Євангелія 1565-1571 рр., вважаючи, що Євангеліє 1571 р. було списком відомого Пересопницького рукопису, однак його не можна вважати копією Пересопницького [8, с.1-114]. Про цінність Євангелія 1571 р. першим писав Павло Житецький у спеціальній праці про Пересопницьке Євангеліє, пізніше – О.Назаревський і Г.Богуславський [9]. М.Трипольський був відомим дослідником рукописно-книжкових пам’яток, істориком волинських православних церковних братств та друкарень [10]. О.Назаревський підкреслює,  що, крім цього рукописного Євангелія, у Миколи Трипольського був дуже цінний примірник Острозької біблії 1581 р.,  що мав багато приписок, які він підготував до друку та планував видати. М.Трипольський подає зовнішній ґрунтовний опис рукопису: аналіз оправи, її прикраси та записи на оправі, розглядає папір, його специфіку, поле тексту, розташування зачал, нумерацію та інші знаки, кількість і збереженість зошитів,  поаркушевий аналіз тексту та його написання, зміст Євангелія. Він пробує охарактеризувати переписувача цієї пам’ятки, без сумніву, волинянина з м.Володимира-Волинського, а також долю володаря рукопису Севастіана Коссовича, настоятеля собора у Володимирі, мецената В.П.Загоровського тощо. Нажаль, подальша доля рукописів та книжок М.Трипольського невідома.

У 1877 р. С.Барановський видає працю про історію волинських православних друкарень [11, с.763-787].

Рукописи Почаївської лаври, передані до Церковно-археологічного музею при КДА, вперше були описані В.Березіним [12]. Роботу високо оцінили й висунули на Євгенієво-Румянцевську премію.

Детально описує Євангелія житомирських та київських книгосховищ відомий уже на той час текстолог та мовознавець Г.Я.Крижанівський, який додає ґрунтовний палеографічний опис рукописів, проводить мовно-текстологічне порівняння. Він відзначив важливу роль деяких рукописних пам’яток XV-XVIII ст. для історії Волині: Четвертинське тетроєвангеліє XV-XVI ст., Кам’янець-Стромилівське тетроєвангеліє 1567 р., Любарське тетроєвангеліє XVI ст., Язловецьке (Подгоранське) тетроєвангеліє, Безанівське (Мнишинське) тетроєвангеліє XVI ст., Коптівське тетроєвангеліє XVI-XVII ст., Волковецьке тетроєвангеліє XVII  ст., Вичинське тетроєвангеліє поч. XVIII ст., а також Тригірське Толкове євангеліє XVII ст., написаних у галицько-волинському краї, що містять значний матеріал щодо вивчення мови, зокрема в пізніших текстах. Дослідження являє собою дуже докладне описування і датування змісту, оправи, записів, порівняльний аналіз текстів тощо. Багато уваги він приділяє принципам датування, можливостям за різними ознаками з’ясувати походження рукопису і тексту, іншим специфічним особливостям мови в діалектологічному контексті [13].

Значний внесок у збирання, дослідження та охорону волинських книжкових старожитностей вніс О.Фотинський. Він був одним із засновників Волинського церковно-археологічного товариства (далі – ВЦАТ) та Волинського єпархіального давньосховища (далі – ВЄД). У 1899 р. був делегатом ХІ Археологічного з’їзду в Києві, де виступив з доповіддю та організував виставку волинських старожитностей. Брав участь у створенні та діяльності Товариства дослідників Волині (далі – ТДВ), яке діяло у Житомирі в 1900-1920 рр. [14].

О.Фотинський здійснював велику збирацьку роботу у ВЄД, проводив обліковий опис музейних предметів та документів, що надійшли за 1893-1898 рр. Бібліографічні відомості про шляхи комплектування цієї збірки містяться у підготовленому ним виданні «Краткое описание предметов, поступивших в Волынское Епархиальное Древнехранилище» у трьох випусках [15].

В «Кратком описание предметов, поступивших в Волынское Епархиальное Древнехранилище» він подає археографічний опис пам’яток, виділяючи рукописи та стародруки від речових пам’яток та приділяючи їм значну увагу. Його стислий опис повністю відображає високий рівень камеральних методів української археографічної школи кінця ХІХ ст. Опис кожної книги містить назву, тип письма, розміри, кількість сторінок, опис справи та її оздоблення, філіграні (водяні знаки). Повністю передаються заголовки, передмови, коло фони, записи, усе супроводжується коментарями. Збірники розписуються за статтями.

Не завжди автор бере на себе сміливість датувати рукопис, однак надає таку можливість тим, хто обізнаний у датуванні за філігранями. Серед вказаних О.Фотинським рукописних книг XV-XVII ст. з бібліотеки Германського монастиря слід зазначити твори св. Діонісія Ареопагіта, «Паранесис» Ефрема Сирина, Повчання Григорія Богослова, Бесіди Іоанна Златоуста, збірники повчань та житій, «Маргарит» кінця XV – початку XVI ст., Євангеліє толкове, мінеї місячні тощо. Від Тригірського монастиря надійшли численні копії привілеїв, грамот, листів різним монастирям,  зокрема Канівському.

О.Фотинський завжди показує історію рукопису, його походження, попередніх власників (це переважно священики різних повітів, які дарували старі євангелія та документи). Так, від настоятеля Кременецького собора о. протоієрея Ієроніма Туркевича надійшли документи із соборного архіву. Докладно О.Фотинський описує і стародруки, приміром, Бревіарій 1767 р., Псалтир Почаївського видання 1789 р., Євангеліє окладне 1780 р., «Зрелище Креста Христова» 1741 р. тощо. З метою більш точної атрибуції для вчених він розписує пам’ятки повністю за змістом.

Йому належить і започаткування такого відомого видання як «Волынский историко-археологический сборник» (далі – Збірник) органу ВАТ. Багато зусиль особистої наукової праці він доклав у кожний випуск Збірника. Хоча вийшли усього два фундаментальні випуски, вони стали помітним явищем в історіографічному процесі України, відрізнялися науковою змістовністю. У Збірнику були вміщені описи і дослідження рукописних та книжкових пам’яток, документів з історії монастирів, публікувалися ґрунтовні краєзнавчі, наукові та науково-популярні праці, дослідження пам’яток старовини, повідомлення, інформація та хроніка наукових подій [16, с.3-6].

За його відомостями, опублікованими у Збірнику станом на 5 січня 1895 р., за рахунок багатьох пожертвувань за цей період у ВЄД перебувало на обліку 537 рукописів і надійшло 602; 183 прим. стародруків та надійшло 12 прим. в 22 томах. Однак, зрозуміло, що повного переліку цих рукописів та стародруків на той час не було складено [17, 7-8].

Відомості про поповнення ВЄД наводить Д.І.Абрамович, який на початку 1900-х років був відряджений на Волинь Імператорською Академією наук в Санки-Петербурзі, що проводила археографічні експедиції по всіх регіонах Російської імперії з метою реєстрації пам’яток культури, в тому числі рукописних та книжкових збірок [18, 61-70].

Підводячи підсумок, можна зазначити, що українські вчені зробили значний внесок у збирання, дослідження та охорону книжкових пам’яток Волині у другій половині ХІХ ст. У цей період переважна кількість наукових описів рукописних книг і стародруків мали охоронне та науково-інформаційне значення. У цей час формуються методичні засади історико-книгознавчого підходу до опису книги. Кожен з дослідників вносив свою лепту у дослідження книжкової спадщини. Значення таких описів має не лише теоретичне (з огляду на розвиток кодикології, книгознавства, мовознавства, історії книги), а й важливе практичне значення – вони дозволяють оцінити історико-культурну спадщину Волині, а також простежити її надзвичайно складну долю в ХХ ст.

Сьогодні вимальовується перспектива проведення науково-бібліографічної реконструкції багатьох книжкових зібрань України. Усі найцінніші рукописно-книжкові пам’ятки Волині збереглися в складі Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського і не постраждали під час Другої світової війни. Сьогодні вони перебувають у відкритому доступі і є цінним джерелом історії рукописно-книжкової спадщини Волині, а також історико-бібліографічним джерелом історичного бібліотекознавства та книгознавства. Ці дослідження відкривають перспективу в наступному розвитку книгознавчих, археографічних і культурологічних досліджень України.

Джерела та література:

1. Голубев С.Т. Археологическая заметка о памятниках старины, находящихся в некоторых местностях Волынской епархии // Труды КДА. - 1876. - Т. 1. - К., 1876. - С.613-631; Богуславский Г.К. Волынские рукописные евангелия и апостолы // Труды IX археол. съезда в Вильне 1883. - Т.2. Табл. 24. - С.307; Перетц В.Н. Отчет об экскурсии семинария русской филологии в Житомир 21-26 октября 1910 года. - К.: Императорского Университета Св. Владимира, 1911.

2. Біленький Є.А. Фонд Шодуарів: історія надходження колекції // Бібліотечний вісник. - К., 2000. - №5. - С.31-34; Біленький Є.А., Булатова С.О. Матеріали з історії бібліотеки баронів де Шодуар у фондах Інституту рукопису НБУВ (архівна та рукописна спадщина) // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2000. - Вип. 6. - С.56-74; Костриця М.Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті. - Житомир: Вид-во М.А.К., 2001. - 220 с.; Миронець Н.Р. Бібліотека барона Ф.Р.Штейнгеля як науково-дослідний відділ Городоцького музею Волинської губернії // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2003. - Вип. 8. - С.56-74; Ярмошик І.І. Волинь в історико-краєзнавчих дослідженнях XIX-XX ст. - Житомир, 2003. – 215 с.

3. Петров М.И. Очерк истории православной духовной школы на Волыни // Труды КДА. – Т.1. - К., 1867. - С. 180-242; Він же. Краткие сведения о православных монастырях Волынской епархии, в настоящее время не существующих // Волынские епархиальные ведомости. – 1867-1868. - №№1-8.

4. Петров Н. Записка о состоянии Церковно-археологического музея и общества при Киевской духовной академии за первое десятилетие их существования // Чтения ЦАО. -К., 1883. - Вып.1. - С.1-3.

5. Пчела Почаевская, Изборник назидательных поучений и статей, составленных и списанных преподобным Иовом, игуменом Лавры Почаевской (1581-1651), изданный в переводе с славянского на русский язык, по собственной рукописи преподобного, под редакцией профессора Киевской духовной академии Н.И.Петрова. Почаев, 1884. Рец. С.Голубева // КС. - 1885. - №1. - С.157 - 167.

6. ІР НБУВ, ф.1, ак. 148 зв.

7. Попов П.М. Рукописи й стародруки Житомирських фондів як джерела до історії літератури феодальної доби. Рукопис. [1933]. - ІР НБУВ, ф.285, №516, арк.105.

8. Трипольский Н. Волынские рукописные евангелия XVI ст. // Волынский историко-археологический сб. - Житомир, 1900. - Вып. II. - С. 1-114.

9. Житецький П. Описание Пересопницкой рукописи XVI ст. - К., 1876. - 79 с.; Занятия профессорского стипендианта А.А.Назаревского // Перетц В.Н. Отчет об экскурсии семинария русской филологии в Житомир 21-26 октября 1910 года. - К.: Императорского Университета Св. Владимира, 1911. - С.47-51; Г.К.Бугославский. Волынские рукописные евангелия и апостолы // Труды IX археол. съезда в Вильне, 1883. - Т.2. Табл. 24. - С.307.

10. Трипольский Н. Волынские православные церковные братства и их деятельность. - Житомир, 1892. - 223 с.; Він же. Древние волынские типографии их издания. - Житомир, 1892. - 19 с.; Він же. Документы, относящиеся к древней истории православного Почаевского монастыря на Волыни // ВИАС. - Вып. 1. - Почаев - Житомир, 1896. - С.1-7; Він же. Дерманский архимандрит Мелетий Смотрицкий, его сочинения и надгробная надпись на его могиле в Дермани // ВИАС. - Вып. 1. - Почаев - Житомир, 1896. - С.7-9 (Праці у т.1. ВИАС - в «компакте, без нумерации» - С.М.).

11. Барановський С. Краткие исторические сведения о бывших на Волыни православных типографиях // Волынские епархиальные ведомости. - 1877. -            № 18. - С. 763-787.

12. Березин В. Описания рукописей Почаевской Лавры, хранящихся в библиотеке Музея при Киевской духовной академии. - К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1881.

13. Крыжановский Г. Рукописные евангелия киевских книгохранилищ. Исследования языка и сравнительная характеристика текстов. - К., 1889; Він же. Рукописные евангелия Волынского епархиального древлехранилища // Волынский историко- археологический сборник. – Почаев - Житомир, 1896. - Вып. 1. - С. 1-75.

14. Костриця М.Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті. - Житомир: Вид-во М.А.К., 2001. - С.44-45, 52; Ярмошик І.І. Волинь в історико-краєзнавчих дослідженнях XIX-XX ст. - Житомир, 2003. - С. 178.

15. Краткое описание предметов, поступивших в Волынское Епархиальное Древлехранилище. - Вып. 1. - 1893; Вып. 2. - 1894; Вып. 3. - 1899.

16. Дахненко Л.О. Сто років Волинському єпархіальному давньосховищу // Тези наукової конференції до 100-річчя Волинського єпархіального давньосховища / Гол. редкол. Б.А.Кругляк. - Житомир, 1993. - С.3-6.

17. Отчет о состоянии Волынского Церковно-археологического общества в 1894 году: Возникновение Волынского Церковно-археологического общества и епархиального древнехранилища // Волынский историко-археологический сборник. Вып. 1. - Почаев - Житомир, 1896. - С.7-8.

18. Абрамович Д.И. Отчет Отделению русского языка и словесности Императорской Академии Наук за 1902 г. // Сборник Отделения русского языка и словесности за 1902 г. - СПб, 1902. – Т. 84. - Прил. С.61-70.

Sergii MISHCHUK

DEVELOPMENT OF BOOK SIGHTS OF VOLHYN

IN THE SECOND HALF OF XIX ITEM

In the article is reviewed the development of the Ukrainian scientists, which collected, researched and guarded the multidimensional and various book legacy of Volhyn, which was kept in libraries, archives and private collections.