Б.А. Прищепа, О.П. Войтюк

ВІДТВОРЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ПЕЧІ В С. ПЕРЕСОПНИЦЯ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛ.

У зв’язку з підготовкою до святкування 450-річчя з часу написання Пересопницького Євангелія в с. Пересопниця велися роботи по створенню культурно-археологічного комплексу, до складу якого поряд з іншими об’єктами ввійдуть будівлі реконструйованої садиби ХІІ ст. на уроч. Пастівник. На садибі збудовано житловий будинок (зрубний «п’ятистінок»), його зовнішні розміри 3,7 × 6,4 м, розділений поперечною стіною на сіни завширшки 1,65 м і житлове приміщення (внутрішні розміри 3,45 × 4,16 м). Дах двосхилий, критий дошками, висота від рівня денної поверхні до конька 3,6 м. У житловому приміщенні настелено підлогу з дощок і влаштовано стелю, висота приміщення 2,1 м.  

У серпні 2011 р. співробітниками Рівненської філії ДП НДЦ ОАСУ ІА НАН України та студентами Рівненського державного гуманітарного університету в житлі відтворено глинобитну піч із комином. Піч збудовано в кутку біля північної стіни будинку. Основа печі прямокутна, розмірами 1,2 × 1,35 м, заввишки 0,2 м, збита з суглинку. У центральній частині викладено замощення діаметром 0,5 м із невеликих уламків місцевого каменю-вапняку. Така конструкція основи черенів печей відома на Волинській височині в житлах ХІІ — першої половини ХІІІ ст.

Стіни печі формувалися на дерев’яному каркасі. Для цього навколо замощення череня по колу діаметром 0,6 м було вбито в основу кілки діаметром 5—8 см і простір між ними обплетено лозою. Навколо споруджено стіни завтовшки 0,2—0,35 м округлої (підковоподібної) в плані печі розмірами 0,8 × 0,95 м і заввишки 0,7 м. Як матеріал використано глину, змішану з половою. Челюсті печі були завширшки до 0,4 м і заввишки до 0,35 м. Черінь печі було вкрито шаром глини, а в склепінні залишено отвір діаметром 0,3 м. Ці роботи були виконані чотирма працівниками за три дні (рис. 1).

Для влаштування димовивідного пристрою чотири довгі жердини були вбиті в основу печі біля її стінок, а вгорі вони через прямокутний отвір були сполучені з дахом. Жердини стали основою каркасу, виготовленого з гілок і лози, закріпленого смугами вербової кори (лика). Каркас зсередини та ззовні було обмазано шаром глини завтовшки до 0,1 м, а на рівні стелі влаштовано глиняний комір завтовшки до 0,3 м. Таким самим способом виготовлено димар над дахом. У зв’язку з цим відзначимо, що збиті з дощок дерев’яні димарі, які можна побачити на рисунках-реконструкціях жител епохи Київської Русі (наприклад, Києва) не відповідають вимогам протипожежної безпеки. Як встановлено експериментально, в суху погоду за три—чотири доби використання печі дошки обвуглюються настільки, що можуть стати причиною займання покриття даху.

Між зовнішньою площиною склепіння печі та нижнім краєм каркаса комина залишено відкритий простір заввишки близько 0,3—0,4 м — так забезпечено вільний доступ до пічного отвору, який може бути прикритий глиняною сковорідкою чи посудиною і використаний для просушування зерна чи інших потреб (рис. 2). Така конструкція комина створює постійну тягу, достатню для виведення диму, і дозволяє господині без перешкод поратися біля печі.