СУ "Волинські старожитності" Вівторок, 17.10.2017, 19:59
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 615
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » 2014 » Серпень » 12 » Олексій Златогорський «Навіть маленький фрагмент кераміки мені значно цінніший від золотих монет» (ІНТЕРВ’Ю)
02:12
Олексій Златогорський «Навіть маленький фрагмент кераміки мені значно цінніший від золотих монет» (ІНТЕРВ’Ю)

Скільки б ми не вивчали історію Луцька та Волині, завжди залишаються невідомі шпаринки, які приховують чимало таємниць. Яким були Луцьк та Волинь у давні часи? Таємничу завісу історії нам відкривають археологи та науковці Волині, які під пильним оком директора ДП «Волинські старожитності» Олексія Златогорського невпинно, шар за шаром, досліджують все нові  об’єкти та роблять сенсаційні відкриття.

 

- Олексію, розкажіть, що таке «Волинські старожитності». Які основні напрямки діяльності охоплюєте?

 

- «Волинські старожитності» – це державна структура, створена у 2009 році при Інституті археології НАН України. До того це була Волинська філія Інституту археології. Підприємство займається не тільки археологією, а й пошуковими дослідженнями жертв війни, політичних репресій на території Волинської та Рівненської областей. Саме це дало змогу нам доєднатися до Всеукраїнського громадського об’єднання «Союз народна пам’ять». Крім того, у складі «Волинських старожитностей» уже рік працює пошуковий загін «Відродження», до складу якого також входять військові діючої армії. Наразі  шестеро з них беруть участь в АТО на Сході України. Навіть в умовах війни вони цікавляться історією – захопили у сепаратистів танк періоду Другої світової, який раніше стояв на п’єдесталі, відремонтували його і передали в музей.

 

Варто зауважити, що останнім часом стали помітні позитивні зрушення  в розумінні людей, що пам’ятки археології, історії потрібно цінувати. Так, цього року ми вже маємо кілька випадків, коли підприємці, фермери, фізичні особи, селищні ради зверталися у ДП «Волинські старожитності» щодо проведення археологічних досліджень на їхніх територіях. Завдяки таким людям  привідкривається історія цих населених пунктів, а також історія України й Волині зокрема.

 

- Що, на Вашу думку, спричинило ці зміни у свідомості людей?

 

- Складно це пояснити логічно. Певну роль, звичайно, зіграла реклама:  ми активно наповнюємо сайт, поширюємо інформацію. Люди знають, що ми не «чорні» археологи, що проводимо дослідження на високому рівні, а всі знахідки передаємо безоплатно у музеї, робимо виставки, видаємо книги.

 

Які історичні відкриття Ви зробили саме завдяки небайдужості людей?

 

– Цього року до нас звернувся громадянин, який повідомив про поховання, виявлені на його ділянці в Рованцях. Ми їх дослідили і серед сорока поховань виявили три, які дали нам змогу говорити про те, що в районі Луцька жили половці. Не просто ходили походами, а що Луцьк у ранньому середньовіччі був великою торговою факторією і половці як купці могли тут оселитися. Ця знахідка змінює уявлення про половців, адже раніше вважалося, що далі Поділля вони не заселялись.

 

Ці роботи оплатив власник ділянки, хоча міг взяти екскаватор, викопати  кістки, як це зазвичай робиться, викинути їх і про половців на Волині ніхто б і не знав.   Цьогоріч «Волинські старожитності» також провели дослідження у селі Ратнів, куди нас запросив Віктор Шумський разом із отцем Онуфрієм, вони ж забезпечили нам прожиття, харчування і фінансування.

 

Село Ратнів уперше в історичних джерелах згадується наприкінці XVI століття. Але ми знайшли там кладовище середини XVI століття, що дало змогу мінімум на 50 років продовжити історію села.

 

В урочищі Ріписько ми натрапили на багатошарове поселення, де віднайшли об’єкти перших на Волині землеробів культури лінійно-стрічкової кераміки, об’єкти епохи бронзи та могилянської групи раннього залізного віку, існування якої на Волині досі заперечували науковці. Ми її тут знайшли. А ще – багато матеріалу з об’єктів ранніх слов’ян, навіть щось подібне на жертовник. Щоправда, дослідивши його, зрозуміли, що насправді це була специфічна господарська яма, можливо, призначена для сушіння риби.

 

Саме завдяки свідомим людям, які запросили археологів, ми відкрили унікальний горн XIV століття у Жидичині. Завдяки фінансуванню ВГО «Союз народна пам’ять» цей горн буде перевезено в музей у Рокинях. Там його встановлять та відновлять місцеві технологи. Тож відвідувачі музею навіть зможуть своїми руками випалити якийсь глечик у горні XIV століття. Окрім того, днями у селі Ратнів археологи виявили давньоруське житло IX–X століть.

 

- Ви зараз також працюєте над ексгумацією жертв НКВС, знайдених на городищі у Володимирі-Волинському. Скільки поховальних ям уже дослідили?

 

- У Володимирі-Волинському ми вже працюємо п’ятий сезон поспіль. Цього року ми розкопали поховальну яму №6, зараз досліджуємо сьому й восьму ями. У могильнику виявлено дуже багато гільз ТТ і католицькі медальйони, що свідчить про те, що жертви, яких ми там досліджуємо, – це жертви НКВС, поляки, яких розстрілювали радянські кати перед початком радянсько-німецької війни 1941 року.

 

- П’ять років поспіль Вам доводилося доводити, що ці жертви – поляки, а не євреї за національністю. Чому?

 

- Тому що нам не відомі імена жертв. На похованні ми знайшли кілька жетонів, за якими встановили два імені. Але згідно з документами ці люди поховані в Росії, в іншій катівні.

 

Необхідно встановити хоча би ще кілька імен, щоб остаточно довести приналежність жертв до польської національності. До того ж єврейська громада наполягає, що ці жертви – таки євреї, розстріляні німцями або навіть бандерівцями УПА у 1941 році. Щоправда, логіка в їхніх твердженнях відсутня, тому що УПА в 1941 році ще не було. Та й жодних архівних свідчень, які б підтверджували їх гіпотезу, немає. Що й казати, якщо знайдені католицькі медальйони вони аргументують тим, що серед євреїв могли бути вихрести. Думаю, дослідження будуть тривати й істина таки буде встановлена.

 

- Чи збережені усні перекази, свідчення очевидців про ці трагічні події на Волині?

 

- Ще в 1997–1998 роках зібрано досить багато усних переказів людей, які пам’ятали, що на городищі в 1940 році НКВС розстрілювали поляків. Усі ці записи архівно задокументовані. Але цього євреям також недостатньо. Тому нам потрібні імена. Якби встановити хоча б одне жіноче ім’я, можна було б ідентифікувати якщо не всіх, то відсотків 20 розстріляних там людей.

 

- У Луцьку на вулиці Лесі Українки, 33 «Волинські старожитності» виявили житло давньоруського часу. Чи може ця знахідка змінити історію Луцька?

 

- Так, це досить можливо, оскільки всі наявні історичні дослідження стверджують, що Луцьк починався з острова, де знаходиться замок Любарта. Але якщо ми виявимо кераміку давнішого періоду від знайденої на території замку Любарта, то зможемо говорити, що древній Луцьк починався з вулиці Лесі Українки,  і тільки потім, під час якихось політичних військових подій лучани того часу вирішили знайти собі більш безпечне місце, перебратися на острів, облаштувати його і вже там будувати місто. Навіть якщо це не так, то все одно зміниться уявлення про топографію середньовічного Лучеська. Адже знахідка свідчить, що Луцьк одночасно існував на двох берегах Глушця: там, де замок, і там, де зараз проходить вулиця Лесі Українки.

 

- Цього року в селі Качин Камінь-Каширського району археологи виявили лицарське обійстя. Чим особлива ця знахідка?

 

- Так, це була спільна експедиція історичного факультету СНУ і ДП «Волинські старожитності». Провівши пошукові дослідження у Качині, в урочищі Кемпа, ми там виявили лицарський замок XV–XVI століть типу «motteandbailey». За часів Данила Галицького сюди з Західної Європи почали заселятися представники лицарської знаті. Подібні замки є в різних куточках Волині, просто раніше на них не звертали уваги.

 

- Що дають для історії ці знахідки?

 

– Розуміння, що Волинь і Україна загалом – це частина Європи. Усвідомлення, що на нашій землі відбувалися історичні події, які єднають нас із Європою, що ми є її частиною ще з далеких часів.

 

Звичайно, що саме дослідження – це ще не остаточний факт, але плануються спільні конференції. Так, минулого року у конференції в Шацьку взяли участь науковці не лише з України, а й з Казахстану та з Росії. Тоді ми окреслювали спільні проекти, але війна перешкодила планам.

 

- А що саме планували?

 

- Створювали проект «ТрансЄвразія» по Шовковому шляху. Під час досліджень у Луцьку на вул. Кафедральній, 13, у Володимирі-Волинському, де був замок Казимира та у селі Пулемець Шацького району були виявлені знахідки, які засвідчують, що через територію Волині – Луцьк–Володимир-Волинський–Шацьк – проходив Великий шовковий шлях. Такі ж знахідки експедиція Святослава Терського виявила у Пересопниці. Тому ми можемо говорити, що Волинь була тісно пов’язана економічними, політичними, торговими і, думаю, родинними зв’язками з народами Азії. Багато речей, якими ми користуємося зараз: той самий папір чи вітряний млин – це все прийшло звідти.

 

- Знахідками, виявленими на Волині цьогоріч, теж зацікавилися іноземці…

 

- Так, лицарське обійстя в Качині зацікавило англійців. Зараз ми саме  готуємо для них матеріал. Не знаю, що з того буде, але Сергій Панишко (український історик, археолог, краєзнавець, дослідник Волині XII–XIV століть, – ред.) сказав, що незважаючи на вік, англійську мову буде вчити. Об’єктом культури лінійно-стрічкової кераміки, знайденим у селі Ратне, зацікавилися німці. Також зараз працюємо над цим матеріалом. Є напрацювання і щодо дослідження стіни замку Казимира, що у Володимирі-Волинському, спільно з Варшавським університетом.

 

- Ви тісно співпрацюєте ще й з Угорщиною. У чому полягає співпраця?

 

- В Угорщині у 1990-х роках переносили пам’ятники  радянських воїнів, або зовсім не проводячи ексгумацію, або проводячи її частково. Зараз мої колеги працюють у містах Сіксо та Ніїрбатор, де є такі радянські поховання. Причому, Ніїрбатор цікавий тим, що з 400 похованих там – 395 українці, а ще половина з них – волиняни. Це наші діди, яких потрібно ексгумувати і з почестями перепоховати.

 

- Після закінчення дослідження вони будуть перепоховані на території Угорщини?

 

- Так, така світова практика. Скажімо, коли ми знаходимо залишки угорців чи німців в Україні, перезахоронюємо їх на території нашої держави.

 

- Чи будуть оприлюднені прізвища знайдених тіл волинян та чи зможуть родичі перепоховати їх у рідному краї?

 

- Прізвища, звичайно, будуть оприлюднені. І, думаю, знайдуться родичі, які за бажанням зможуть перепоховати тіла на Батьківщині. Наприклад, цього року я вже привозив з Угорщини у Хмельницьку область тіло героя Радянського Союзу. Коли ми проїжджали через кордон, українські прикордонники вишикувались і віддали останню честь.

 

- Яку найбільш шокуючу чи найбільш сенсаційну знахідку Ви виявили за час археологічної діяльності?    

 

- Їх уже стільки було, що складно сказати, яка найцінніша. Найбільш шокуючи, звичайно, у Володимирі-Волинському. Я досить спокійно ставлюся до дослідження кістяків, але більшого шоку я не відчував, ніж тоді, коли бачив таку велику кількість закатованих дітей та жінок, коли жінка пригортає немовля…

 

Студенти з історичного факультету, які працювали у перший сезон на городищі у Володимирі-Волинському, плакали вечорами. Думаю, саме з цих дітей виросте справжній громадянин України. Щодо найцікавіших складно сказати. Кожна знахідка має свою вартість. Коли я на розкопі знаходжу маленький фрагмент кераміки чи кістяний зооморфний виріб у Шацьку, то він мені значно цікавіший від золотих монет. Той фрагмент дає більше інформації для науки, для історії і для мене як поціновувача науки, ніж золота монета, більш цікава колекціонерам.

 

- Вашій роботі перешкоджають «чорні» археологи? Чи шкодять вони науці?

 

– Я неодноразово намагався знайти з ними якесь примирення. Навіть пробував залучати до роботи на розкопках. Але на це в них не вистачає терпіння. Це ж не з металошукачем ходити.

 

«Чорна» археологія для них – це хобі, як комусь рибалка чи мисливство. Вибираючи все з землі, вони руйнують культурний шар. Скажімо, якщо для «чорних» археологів невеликі бора тинки (дрібні монети, мідні соліди Речі Посполитої, – ред.) нічого не варті, то для нас це датуючий матеріал. Та найгірше, що ринок для «чорної» археології створює також політика наших музеїв, які скуповують у них речі старовини. І це при тому, що Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини забороняє робити такі закупівлі.

 

- Планів на майбутнє маєте, мабуть, вже багато?

 

– Так. Думаю, що до кінця жовтня, якщо погода дозволить та якщо військові й політичні події не завадять, будемо активно працювати. Плануються роботи на Хрінницькому водосховищі, де вже традиційно 22 рік іде експедиція. Хочемо також у вересні, якраз під дату смерті Григорія Олександровича Гуртового (український історик, засновник історико-краєзнавчого музею у Торчині, «Людина року–2009 на Волині», – ред.), провести дослідження на городищі в Торчині. Ми з Григорієм Олександровичем приятелювали, і він щороку запитував, коли я нарешті приїду в Торчин. Треба виконувати обіцянки.

 

Показує Олексій Златогорський і знахідки, які підтверджують, що на Волині були половці: вже відреставровані арабські дірхеми IX століття, золоті та срібні прикраси до кінської збруї. А ще – арабський дірхем-фальшак, підробку – свідчення, що торговець-половець, якого ексгумували, був ще й  шахраєм.

 

Оксана ДОЛЖКО

Газета Авер-Прес
     
     
     
     


 

 

 

 

 

Прикріплення: Малюнок 1
Переглядів: 595 | Додав: brat | Теги: рованці, Ратнів, Володимир-Волинський
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017