Олексій Златогорський «На Волині з «чорних археологів» данину збирав начальник міліції»

Рятують історію не лише лопатою і щіткою, але й через суди

Волинь – незвіданна археологічна Мекка. Директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський і його команда роками, міліметр за міліметром, розкривають славну минувшину нашого краю. Їхні знахідки дозволяють не лише змінювати історію, але й переписувати підручники. Завдяки старанням цих людей про археологічну Волинь почула Україна, Європа, світ. Разом із тим, рятують історію не лише лопатою і щіткою, але й шукаючи інвесторів, судячись із «чорними археологами» і, навіть, губернатором.

– Чому обрали археологію? Це спосіб заробляти на життя?

– Другом нашої сім’ї був нинішній директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, який і прищепив мені любов до історії. Тож ще у четвертому класі я заявив, що закінчу історичний факультет і буду викладати. Так і сталося... Коли мені було одинадцять, у моє життя прийшла археологія. Волею долі випадково познайомився із своїм майбутнім викладачем, нині покійним Віталієм Шкоропадом, і, будучи четвертокласником, поїхав у першу власну археологічну експедицію. До третього курсу вишу археологія була як хобі, але вона перемогла й історія книги та України до XVІІІ століття поступилися їй місцем.

Невдовзі пішов працювати у краєзнавчий музей у відділ давньої історії. Тоді на Волині не було професійних археологів-музеєзнавців, хоча тут працювали сильні фахівці – Сергій Панишко, Юрій Мазурик, Григорій Охріменко. Мені ж поталанило опрацьовувати матеріали із музейних фондів, зокрема, кераміку з розкопок Захарука, Ауліка в Зимному 1956-го, з Перемилля, Пересопниці.

– А як у ваше життя прийшли ДП «Волинські старожитності»?

– Це – структурний підрозділ Інституту археології, який виник на базі Волинської філії Інституту археології України. Із 2002 року, працюючи в музеї, дуже тісно співпрацював із філією, через два роки прийшов туди на роботу, а ще через чотири – очолив її. Втім, виникли певні юридичні колізії, тож 2009-го ініціював створення дочірнього підприємства ДП «Волинські старожитності». Тоді й поставив перед собою амбітне завдання – створити волинську школу археології. Нині в області є десяток власних археологів. До кінця 2012-го працювали разом у «Волинських старожитностях», поки уряд Азарова не прийняв закон, який поставив крапку на археології України. Ми були госпрозрахунковим підприємством і виживали завдяки науково-археологічним експертизам, які були обов'язковими для початку будівництва. Новий закон передбачав видачу дозвільних документів без нас. Тож довелося розпустити людей, але вони завжди зголошуються допомогти.

Нині ж прагну відновити обов'язковість науково-археологічної експертизи, адже вона передбачена Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини, яка ратифікована Верховною Радою України.

– Чим закінчився Ваш конфлікт із тодішнім головою Волинської ОДА Борисом Клімчуком, який назвав співробітників «Волинських старожитностей» – «гробокопателями»?

– Я виграв усі суди, навіть Львівський апеляційний. І тоді Борис Клімчук попросив, щоб цієї інформації я не розголошував. Тож останній рік, коли він був при владі, у нас була домовленість: він не чіпає мене, а я його.

– Ви працюєте лише з волинськими археологами?

– Коли є багато розкопок, запрошую на роботу й фахівців із інших регіонів. Нині на Волині працюють люди із Луганська, Дубна, з Харкова. Із Луганська археолога Сергія Теліженка – запеклого націоналіста й учасника Майдану – забрав спеціально, щоб врятувати йому життя. Нині він живе й працює в селі Ратнів Луцького району, на великому розкопі, де роботи вистачить ще до кінця жовтня. Обжитися археологам допомагає місцевий священик отець Онуфрій. Окрім того, активно співпрацюємо із польською державною структурою «Рада охорони пам'яті, боротьби і мучеництва», ВГО «Союз народна пам'ять» і не тільки.

– Якими здобутками та відкриттями пишаються «Волинські старожитності»?

– Відкриттів дуже багато, відповідно до них, щороку можна вносити зміни не лише в історію, але й в підручники. Завдяки нашим дослідження Волинь доволі добре знають у Європі, та й в Росії також. У нас є багато спільних проектів із поляками, угорцями, німцями. Свого часу вдалося зацікавити німецьку інвестиційну компанію, й вона готова була вкласти до мільйона доларів у реконструкції та відновлення городища Рай (давньоруське місто Рай), що у Шацькому районі. Втім, тодішні місцеві та обласні владці не зрозуміли всієї вигоди для Волині, а німці не могли збагнути такого несерйозного ставлення. Але надія помирає останньою...

– Волинськими археологами багато зроблено для вивчення масових захоронень у Володимирі-Волинському. На якому етапі ці роботи зараз?

– Нині у Володимирі-Волинському розкриті могильні ями №№ 6, 7 та 8. Наразі польські фахівці пересвідчилися, що там поховані їхні співвітчизники, розстріляні НКВС. Утім поки у нас немає ще точних імен. У Володимирі інтернованих військових розстрілювали цілими сім'ями, тож для нас надзвичайно важливо встановити ім'я хоча б однієї жінки чи дівчини, щоб розплутати цей клубок. Бо представник єврейської громади у Володимирі-Волинському - Володимир Музиченко, вперто стоїть на тому, що це були розстріляні євреї.

– Чим займетеся найближчим часом?

– У вересні запланували ексгумаційні роботи на невідомому похованні в селі Заріка, на Любешівщині. Це спільний українсько-чеський проект із дослідження відомого лише місцевим поховання восьми кубанських розвідників-росіян, якими командував кореєць. Їх полонили і стратили австрійці під час Першої світової війни. Окрім того, у планах впорядкувати військове поховання в селі Тоболи Камінь-Каширського району. Ці обидва поховання знайдені на території Червищанського плацдарму, де під час Брусиловського прориву була найбільша битва . Тоді, до речі, загинуло дуже багато волинян, мобілізованих 1915 року до царського війська.

– Великої шкоди історії завдають «чорні археологи». Наскільки це явище поширене на Волині?

– «Чорні археологи» – це проблема свідомості громадян і байдужості правоохоронців. У перші роки мого директорства у «Волинських старожитностях» вони нахабно приходили на розкопи, нищили пічки, зокрема і на Гнідавській Гірці в Рованцях. Вони часто-густо псують датуючий матеріал, бо для них це непотріб. Пояснювати щось – марна справа. Не допоміг навіть експеримент, хоч за три дні на розкопі у них «спина вмерла». Найбільше «чорних археологів» у Луцьку, але буває, що таким промислом займаються і прості селяни, і навіть начальники райвідділів міліції. Так один екс-начальник Горохівського райвідділу відловлював «чорних археологів» й збирав із них данину, а «зливали» йому копачів дільничні. Тим часом у Локачинському районі міліціонери впіймали кількох «чорних археологів», які загриміли за ґрати за «зберігання вибухонебезпечних предметів та зброї», яку знайшли і необачно зберігали вдома.

– Яке майбутнє бачите для ДП «Волинські старожитності»?

– Поки не знаю... По-перше, в Україні війна і нині в зоні АТО воюють п'ятеро наших працівників. По-друге, невідомо, що буде із законодавством, яке регулює нашу діяльність. Втім, сподіваюся, що все налагодиться, війна скінчиться, ухвалять закон, який дозволить археологам спокійно працювати, і «Волинські старожитності» знову запрацюють на повну. А роботи нам вистачатиме, бо Волинь – це археологічна Мекка, про яку ще так мало відомо.

Розмовляла Тамара ЗУБЕНКО

Газета "Слово Волині"