Цього року виповнюється 250 років з дня народження громадського та освітнього діяча, історика Тадеуша Чацького
   

 

     Він народився в містечку Порицьк (нині село Павлівка Іваничівського району), помер у Дубні 8 лютого 1813 року. Вже наступного дня викладачі заснованої ним Кременецької гімназії звернулися до дружини, аби вона дозволила поховати серце чоловіка в гімназійному костелі. Серце помістили в урну з написом «Де скарб твій, там і серце твоє» перед вівтарем у костелі. Тіло ж Чацький заповів поховати у Порицьку.
     У Державному архіві Волинської області збереглася метрична книга Порицького костелу за 1786–1819 роки, де є запис про смерть Чацького: «Року тисяча вісімсот тринадцятого 20 лютого преподобний пан Казимир Колюмна-Цєцішовський, єпископ Луцький і Житомирський, поховав у могилі на порицькому парохіальному кладовищі пана Тадея Чацького, Його Величності Імператора старосту новогродського, який у восьмий день того ж місяця і року був причащений святих таїнств і помер у віці сорок сім років і шість місяців». Іншим чорнилом дописано: «Він залишив дружину на ім’я Барбара, дочку Маріанну, першого сина Йозефа та другого Віктора». Такий додаток у метричних книгах про те, хто залишився з родини у померлого, – унікальний. Зазначили це з огляду на заслуги Тадеуша Чацького.
     У «Словнику географічному Королівства Польського та інших країв слов’янських» у статті про Порицьк є інші дані про поховання видатного земляка: «У костелі є фамільні гроби графів Чацьких, і тут спочивають останки Тадеуша Чацького, які у 1877 році стараннями ксьондза прелата Тадеуша Маріана були перекладені в нову труну». В такому стані гробниця дійшла до середини ХХ століття. Польський дослідник Мечислав Орлович у книжці «Ілюстрований путівник по Волині», виданій 1929 року, пише про порицький костел: «Перед великим вівтарем у стилі рококо в урні донедавна висіло серце Тадеуша Чацького (на той час урну перевезли в Порицьк. – Авт.), пограбоване у 1920 році більшовиками. Тут також знаходиться його гроб». Як бачимо, урна із серцем з Кременця потрапила до Порицька, а потім зникла у воєнній круговерті.
     Як відомо, під час Другої світової війни порицький костел був підірваний і спалений під час українсько-польського протистояння. Про це написано чимало. Про долю гробниці невідомо.
     Однак нам вдалося знайти старожилів, завдяки яким дещо прояснилася доля фамільної гробниці Чацьких. Ольга Бондар народилася у 1929 році в селі Орищі нині Іваничівського району.
     – Пам’ятаю, як українців і поляків били. Спочатку поляки й німці побили українців, а потім українці – поляків. У нас були сусіди поляки. Одного ранку встали і бачимо: хтось біжить межею. А вже поляки з німцями наїхали. Побили багато людей і спалили шість хат. Потім українці на Петра стали бити поляків. Якось уночі хтось постукав у вікно. Мама вийшла, а то знайомий хлопець з бандерівців. Його зловили, але він утік. Тоді на кілометр навкруги зібрали чоловіків і цілий день тримали в клуні. Мама знала польську і питала, що буде. Казали, що кожного десятого заб’ють. Але вбили тільки одного. У 1959 році ми перейшли сюди, то з костелу були руїни. Потім його розібрали. Довоєнний Порицьк я добре пам’ятаю, бо приїжджали сюди щось купити. Кругом жидівські хати були і крамнички в них, – розповіла Ольга Улянівна.
     Дещо більше знає місцевий житель Василь Леонтійович Пиварчук:
     – Одразу по війні, у 1944–1945 роках, в костелі були гроби. Мій сусід заліз у гробницю і я, пацан, – з ним. Сусід каже, що під труною Чацького має бути пляшка вина. Піднімає гроб – точно, лежить пляшка вина. Бере її і п’є просто біля труни. Тоді накинув око на черевики. Мовляв, хороші. Став знімати, а підошва й відірвалася. Тоді привернули увагу золоті зуби. А Чацький лежав як живий, з вусиками такими. Тільки сусід зачепив мерця, а зуби й полетіли в череп. Узяв труп за ноги і давай трясти. Калатав-калатав, але не витряс. Потім місцеві хлопці взяли труп за руки-ноги (він висох і був легкий) та й поставили на дорозі, ткнули в зуби цигарку і лякали ним людей. Пізніше директор школи Харузін побачив це, зловив одного і насварив. А біля костелу була статуя святої Анни. Комуняки її завалили. Біля неї хлопці викопали яму і закинули туди труп Чацького. Там граф Чацький і досі лежить, – сказав Василь Леонтійович.
     За словами пана Василя, при вході до костелу стояли статуї ангелів у людський зріст. Після війни їх розбили, а каміння використали для господарських потреб. Крім того, у маєтку був ще гараж графа Чацького, до якого примикала триповерхова будівля та конюшня. Їх також розібрали, як і костел. 
     – До костелу прислали 10 тракторів, – продовжує Василь Леонтійович. – Закинули п’ять тросів в один бік, п’ять – в другий. І тягнули туди-сюди, поки не впав. Я йшов в армію у 1956 році, то ще стояв палац, а коли повернувся, то на його місці вже стояв барак. У другий корпус під час війни влучила бомба і зруйнувала його. 
     Отож, виходить, останки графа Тадеуша Чацького та його нащадків досі перебувають у фамільній гробниці. За винятком тих, що їх у повоєнний час витягли з гробниці і закопали біля статуї. Ми звернулися до директора ДП «Волинські старожитності» Олексія Златогорського із запитанням, чи реально провести пошуки на місці поховання видатного мислителя, щоб дослідити та впорядкувати його могилу.
     – Тадеуш Чацький – знакова постать для українсько-польських відносин. Одна з тих особистостей польської історії, яку шанують донині. Поляки розуміють, що без Тадеуша Чацького – реформатора польської освіти кінця XVIII століття – говорити про теперішню Польщу було б важко. Для українців це насамперед засновник Кременецького ліцею, який став основою Київського університету святого Володимира – нинішнього Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Віднайдення, ексгумація та перезахоронення тіла Чацького – це принципова справа для українців та поляків. Тим більше, що цього року виповнюється 250 років від дня народження просвітителя, філософа, письменника та освітнього діяча, – зазначив Олексій Євгенович.
     

     Сергій НАУМУК

Джерело: Газета "Волинь-нова"