Легенди кажуть, що ще до першої згадки про Володимир у літописі Нестора-літописця 988 року про місто на березі річки Луга згадував угорський хроніст Анонім.

У своїй хроніці 884 року він описував місто Ладомир (з древньоруської «річка», тобто «місто біля річки» - автор).

Одну з гіпотез виникнення міста висловив також академік Ярослав Ісаєвич. Він вважав, що засновниками Володимира могли стати жителі Зимнівського городища – племена дулібів.

Після зруйнування його аварами в середині VII століття дуліби покинули городище і переселились на те місце, де пізніше виник Володимир.
Таємничий Ладомир: легенди княжого міста

Земля Володимирщини – це суцільний пласт культурних нашарувань. У родючих заплавах річок Луга та Смоч мешкали древні племена дулібів, бужан, волинян. Віднайдено на території Володимира предмети побуту трипільської культури і навіть бивні мамонтів. Ще й досі володимирчани можуть відкопувати на своїх городах різноманітні древні релікти у вигляді монет чи знарядь праці наших пращурів.

Володимир-Волинський по праву носить титул найстаровиннішого міста Волині, бо був столицею з 988 по 1336 рік, а отже політичним, адміністративним та торгівельним осередком Галицько-Волинського князівства. Неодноразово знищений набігами татаро-монгольської орди та природними катаклізмами, Володимир щоразу відроджувався із попелу.

За місцевими переказами, у період найбільшого підйому Володимира, а саме у XIII столітті, місто займало значно більшу територію, ніж у теперішній час. В краєзнавчій літературі трапляється інформація, що навіть Зимне, віддалене від Володимира майже на 5 кілометрів, у XII-XIII століттях було його складовою.

Форпост західних кордонів князівства завжди був ласим шматком для завойовників. По закінченню княжого періоду, коли Володимир переходив від одного нащадка князя до іншого, Володимирщина декілька разів відходила до складу Литви та Польщі.

Володимир першим серед українських міст отримав Магдебурзьке право, також в місті було відкрито першу на Волині аптеку. Процвітала торгівля ювелірними прикрасами, зброєю.
В кінці XVIII століття Володимир опиняється у складі Російської імперії та отримує до своєї назви «Волинський».

Різні часи та різні культури наклали свій відбиток на архітектуру міста. Особливою відзнакою Володимира-Волинського є наявність великої кількості споруд сакрального зодчества – церков, монастирів, каплиць. На жаль, це далеко не всі культові споруди, які дійшли до нашого часу. У княжий період в місті налічувалось 20 церков та 7 монастирів.
Були у Володимирі і три синагоги, оскільки єврейське населення Володимира було дуже чисельним. Синагога XIV-XV століття пережила гітлерівську окупацію, але не встояла перед комуністичною номенклатурою.
Дощенту знесено і справжню окрасу міста, що зображувалась на усіх поштівках XIX століття – дзвіницю костелу Іоакима та Анни. Старожили ще пам’ятають відлуння дзвонів, які сповіщали про свята та важливі події.
Була у Володимирі і своя «стометрівка» - вулиця Фарна (сьогодні площа Героїв – авт.), де розміщувались торгові ряди, цукерні, цирульні, ресторани.
У 60-х роках минулого століття перепланували центральну частину міста – старі будівлі знесли. На їх місці виросли радянські «коробки».
Однак, княжому місту є ще чим похвалитись. Так, до наших днів у Володимирі зберігся єдиний пам’ятник архітектури домонгольського часу на Волині – Свято-Успенський собор XII століття. В підземеллі храму були поховані князь Мстислав із сином Романом Мстиславовичем та чимало волинської знаті. Конструкція цього храму, техніка кладки цегли та архітектурні форми нагадують Кирилівську церкву у Києві.
Насправді унікальною є Василівська церква-ротонда, яка не має архітектурного аналогу в світі. З висоти пташиного польоту церква нагадує форму квітки із вісьмома пелюстками. За переказами, Василівська церква побудована на місці старішої, зведеної ще за часів князя Володимира. Повернувшись із вдалого походу на білих хорватів, князь наказав кожному воїну свого війська принести по цеглині. В результаті, за один день побудували храм.
Заслуговують увагу і інші сакральні споруди, такі як собор Різдва Христового XVIII століття – він належить до найоригінальніших пам’яток пізнього бароко. Раніше мав назву костел Послання апостолів.
Миколаївська церква XVIII століття, яка спочатку була побудована як греко-католицька каплиця, а пізніше перебудована у православний храм.
Костел Іоакима та Анни XVIII століття, побудований орденом капуцинів в стилі віленського бароко. За легендою, десь тут були сховані коштовності розділеної Речі Посполитої.
Церква Священномученика Йосафата, збудована у 1890 році, вона згадується у довідковій та науковій літературі під назвою «кірха», оскільки до 40-х років минулого століття її використовувала німецька громада християн-лютеран.
А ще поруч із Володимиром знаходиться одна з найбільших святинь України - Святогірський Успенський Зимненський монастир. Збудований ще за часів князя Володимира як зимова резиденція. Звідси і назва – Зимне. В монастирі зберігається чудотворна ікона Божої матері.

За переказами, ця ікона зцілила Володимира Великого від сліпоти та переконала його в існуванні Бога. За однією з версій, першим, що побачив Володимир після зцілення, було сяйво від ікони Божої Матері. Саме цією іконою згодом константинопольський патріарх Миколай ІІ Хризоверг благословив шлюб князя Володимира з Анною.
Варто зазначити, що Свята гора ще задовго до Володимира була облюбована монахами, котрі усамітнювались та молились в печерах. Деякі з цих печер, де було знайдено рештки перших християнських подвижників, збереглись і донині.
Вабить паломників своєю таємничістю і підземний храм Святого Варлаама.

Однак зимненські печери приховують ще багато таємниць, адже нині відкрито лише частину древнього підземного комплексу, інша ще чекає на дослідження.
Саме підземний світ Володимира є одним з найменш досліджених об’єктів, а точніше, практично не досліджений. Адже будівництво підземних ходів завжди було дуже засекреченим. Подейкують, що весь центр міста побудований на підземних ходах. Про це свідчать і провали в асфальті, які вже декілька разів траплялись на площі Героїв та поблизу універмагу, а також розповіді будівельників, котрі на власні очі бачили підземні переходи, що ведуть від домініканського монастиря до костелу Іоакима та Анни.

Достеменно відомо про підземний тунель протяжністю 5 кілометрів від валів городища до Зимненського монастиря. На випадок несподіваних загроз в дитинці-городищі був передбачений потайний хід через підземний вихід, яким, очевидно, не раз доводилось тікати знатним особам під час облоги міста.
Kняже місто не може похвалитись власним замком. Дерев’яний замок, який колись був у дитинці, звичайно ж, не зберігся, а єдиний кам’яний, який будував польський король Казимир, проіснував лише два роки і був повністю розібраний після його смерті литовським князем Любартом.

Про те, яким мав бути «казимирський» замок, не збереглось жодних відомостей. Цілком ймовірно, що це мав би бути мурований замок баштово-стінового типу із замкнутим внутрішнім простором, архітектурно подібний на замок Любарта. Історики припускають, що цегла з розібраного замку Казимира була використана у будівництві луцького замку.
Володимир-Волинський вже понад сто років досліджується археологічно. Проте до сьогодні він залишається однією з найменш вивчених княжих столиць Русі. Перші дослідження на території городища за часів незалежності розпочато у 1997 році, місцевим дослідником Леонідом Михальчуком.

Поблизу будівлі колишньої тюрми НКВС та згодом туберкульозного відділення лікарні, було знайдено чималу кількість гільз від пістолетів, що були на озброєнні військ НКВС, залишки польської військової амуніції, гори взуття і - 99 людських скелетів. Більшість з них виявились інтернованими вояками польської армії.

На цьому жахливі знахідки не скінчились: у 2010 році під час проведення розкопок залишків замку Казимира Великого, дослідники ДП «Волинські старожитності» натрапили на масові поховання жертв розстрілів. І це вже були не лише чоловіки, але й жінки та маленькі діти. З того часу в ході розкопок було ексгумовано та перепоховано вже понад дві з половиною тисячі решток жертв масових розстрілів, які відбувались в тюрмі наприкінці 30-х – початку 40-х років XX століття. Розкопки братських могил продовжаться також і в наступному році. Хтозна скільки ще невинно убитих доведеться віднайти дослідникам.
Старожили пригадують страшну зиму 1939-1940 рр.: масові арешти, депортація до Сибіру, розстріли та цілі траншеї, заповнені трупами. В тюрму ув’язнювали усіх «політично неблагонадійних» осіб – місцеву інтелігенцію, священників, членів ОУН та різноманітних культурно-просвітницьких товариств.

Звірства скінчились з приходом німецьких військ влітку 1941 року, - на будівлю тюрми упала бомба німецького винищувача. Після авіанальоту люди кинулись витягати з-під завалів людей. Колишня резиденція князя перетворилась на величезну братську могилу. Це одна з найтрагічніших сторінок з історії Володимира.
Оповиті листопадовим серпанком алеї затишного парку. Промінчики останнього осіннього тепла пробиваються крізь туман і відблискують якимось неземним сяйвом на золотоверхих куполах величних храмів.
Слов’янський парк розкинувся на правому березі Луги біля підніжжя давньоруського городища, яке у княжі часи було потужним форпостом з дерев’яними стінами, частоколом та ровом, наповненим водами річки Смоч.
Важко повірити, що цей потічок колись був повноводою річкою
Та й і Луга сьогодні мало нагадує судноплавну ріку
Якби цей мовчазний свідок тисячолітніх подій міг розмовляти, то обов’язково розповів би багато цікавих і водночас страхітливих історій. Але найстаріший міський довгожитель не надто охоче ділиться своїми спогадами.
Міський парк – найулюбленіше місце відпочинку володимир-волинців. Тут проводяться різноманітні концерти, фестивалі, а ще це постійне місце паломництва туристів та гостей міста. Адже саме тут багато-багато років тому зародився один із найпотужніших стольних градів Київської Русі.
Місто Володимир, його архітектурні та мистецькі пам’ятки були і продовжують бути предметом дослідження науковців, краєзнавців, істориків. Стародавній Володимир і до сьогоднішнього дня зберігає таємниці, які ще чекають на своїх відчайдушних «детективів минулого» .
P.S. Документальні фото використані з книги-альбому "Володимир. Забуті образи міста"

Тетяна ІЗОТОВА (для ВолиньPost)

Джерело: Інтернет-видання"ВолиньPost"