Головна » 2011»Січень»14 » За крок до сенсанції: спочатку Волинь, а Київ - потім?
12:05
За крок до сенсанції: спочатку Волинь, а Київ - потім?
За крок до сенсанції: спочатку Волинь, а Київ - потім?
Кандидат історичних наук Сергій Панишко - не лише знаний науковець, доцент кафедри археології Волинського національного університету імені Лесі Українки, а й заступник директора державного підприємства "Волинські старожитності" Інституту археології НАН України. А ще Сергій Дмитрович - добрий товариш, колишній колега (разом працювали у відділі охорони пам'яток Волинського краєзнавчого музею) і герой мого історичного детективу "Замок королеви Бони". Тому ми давно на "ти". Отже...
- Нещодавно громадськість відсвяткувала 70-річчя створення Волинської області, але мало хто знає: назву наша земля отримала від літописного міста Волинь, що нині величається як Грудек Надбужник на території Польщі. - Я б не був таким категоричним. Треба розібратися, що було раніше: курка чи яйце. Тобто чи край отримав назву від міста, чи місто - від краю... - Але існує версія, що поляки навмисно перейменували місто, аби українці й думати забули про повернення своїх історичних земель... - Дещиця правди в такому твердженні, мабуть, є. Останнім часом нам дуже важко сперечатися із західними сусідами. Бо до української науки в усій Європі ставляться я к до пасербиці... Самі винні... Розплодили величезну кількість псевдодослідників, які стверджують, що Христос за походженням гуцул, а Єрусалим - прадавнє українське місто... - Та й Рівне ніби взагалі не Рівне, а засноване ще 120-го року Сонячне місто, слов'янський Шаолінь, столиця дулібської держави... - Найприкріше, що така позиція знаходить підтримку деяких державних мужів, а отже, й відповідне фінансування... Автори цієї теорії - архітектор Валентин Дем'янов і меліоратор (як він сам пише - геофізик) Олександр Андрєєв уже видали книжку "Велич Дулібії. Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)", яка прославляє край як колиску цивілізації, духовний центр Європи. Нашим лише підкинь ідею - вони й раді старатися. В Європі до таких "дослідників" ставляться вкрай скептично, відповідно змінюється й ставлення до справжніх українських науковців... - І це велика проблема... Раніше Варшаву вважали науковою провінцією... Нині ж ми дивимося на польську столицю як на наукову Мекку... А дехто з тамтешніх істориків час від часу повертається до ідей Великої Речі Посполитої й наполягає, що у складі їхньої держави має бути не лише місто Волинь, а й вся земля із такою назвою... Гідної ж відсічі від наших науковців немає... - Як ти собі це уявляєш? Що ми без запрошення поїдемо в той Грудек Надбужний, розкопаємо його вздовж і поперек, здіймемо галас, мовляв, це споконвіку наше місто? - Звичайно, ні... Але якось реагувати треба? - Так. - Ось нещодавно ти встановив місце літописного граду Угровська... До речі, в Любомльському районі, а не в Польщі, де його шукали "світила археології"... - То був адміністративний центр Забужжя, столиця так званого Угровського князівства, яке існувало на початку ХІІІ століття... До його складу входили руські (чи якщо хочеш - українські) землі, які нині опинилися в складі Польщі... Потім Данило Галицький заснував місто Холм, і Угровськ почав занепадати... До речі, набагато правильніше було б величати князя Данилом Холмським, бо в Галичі він правив нетривалий період. - Ти перший провів розкопки городища-сховища поблизу селища Арматнів Ківерцівського району, після чого йому надали статус "пам'ятки національного значення". У чому полягає унікальність городища? - Такі споруди почали виникати в період формування класів. Коли одні продовжували жити общинами, а інші брали до рук зброю й ставали дружинниками, як я жартома кажу, - рекетирами. Люди мешкали в поселеннях довкола городищ, останні ж виконували лише оборонні функції - за валами селяни ховалися від нападів внутрішніх, підкреслюю - внутрішніх - ворогів. Не половців, не печенігів, а мешканців сусідніх сіл... - На Волині є ще схожі городища? - Поблизу села Затурці Локачинського району... Дослідження таких об'єктів і сусідніх із ними сільських поселень можуть надати багато сенсаційних відомостей про життя українського суспільства до десятого сторіччя... - Тобто у дохристиянські часи... Чи є підстави стверджувати, що християнство на наших землях було запроваджено раніше, ніж у Києві? - Є свідчення того - неабияке поширення обряду ямно-підкурганного поховання, властивого лише для християн. Нагадаю: язичники або ж спалювали мерців, або ж клали на землю й насипали курган, а християни спочатку закопували небіжчика... - Звідки ж прийшли до нас перші християни? - З Моравії. До Києва - З візантії. А між Волинню й Києвом жили древляни, котрі ще довго молилися іншим богам. - Остання твоя знахідка - у Володимирі-Волинському... Це справді найдавніша в Україні синагога XIV століття? - Не знаю. Ми вже майже рік шукаємо аналоги у всьому світі і не можемо знайти їх. Це або синагога, або християнський храм, або виробнича споруда... Відповідь, сподіваюся отримати навесні, коли розпочнеться новий етап розкопок. Перший варіант цілком реальний... - Ще одне сенсаційне відкриття ти зробив, досліджуючи територію довкола Жидичинського монастиря, який за деякими даними - ровесник Києво-Печерської лаври... - Це заслуга всієї експедиції на чолі з Олексієм Златогорським. Ми знайшли біля монастиря колекцію керамічних металургійних сопел. До слова, успішною в археології вважається знахідка 2-3 фрагментів, а ми виявили чотири цілих сопла й ще 13 фрагментів. Це свідчить про досить серйозний стрибок у виробництві заліза на Волині в XIV столітті - саме тоді, коли зводили всесвітньо відомий Луцький замок... - Мабуть, ці дві події взаємопов'язані... - Так. - А град Шеполь? Він згадується в Іпатіївському літописі водночас із Луцьком... - Трохи пізніше.... 1097 року... Але то було таке ж саме велике місто. Просто Луцьк почав стрімко розвиватися, а Шеполь занепадати... - Нині це звичайне українське село Шепель. А на території унікального городища за радянського часу додумалися розмістити тракторну бригаду... - На щастя, її вже немає. Та не тому, що селяни почали більше дбати про збереження пам'яток, а тому, що розпалися колгоспи. Зараз ми проводимо там розкопки. Виявимо, що унікальне, цінне - ти будеш перший, хто про це довідається.
Розмову вів Сергій БОРТНІКОВ Журнал Науковий світ, 2011 рік, №1, с.20-21.
